Глава 6. Джейден руйнує все

Ранкове сонце повільно пробивалося крізь брудні вікна складу, розфарбовуючи бетон у теплі відтінки золота. Повітря гуділо тишею — такою, що передує катастрофі. Стіни вкриті пилом, під ногами розкидані дроти, банки з фарбою, порожні чашки з-під кави. Здавалося, що це не місце для життя, а для божевілля — лабораторія шуму, де кожен із них став експериментом.

Мейсон стояв у центрі, наче режисер перед прем’єрою. Його сірі очі відбивали сонячне проміння, і він виглядав спокійно, але в глибині душі кипіла нетерплячка. Луна крутила в руках балончик із фарбою, обережно розпилюючи у повітрі блискучі кола, ніби створювала ауру майбутнього хаосу. Софі розставляла старі лампи, щоб освітити сцену — її камера вже висіла на шиї, готова ловити історію. Етан сидів за столом, схилившись над блокнотом і креслив схему дротів, як учений, що намагається врятувати світ від власних друзів.

А посеред усього цього стояв він — Джейден Коул.
Хлопець, у якого замість серця — феєрверк.

Його чорне волосся стирчало в різні боки, обличчя було трохи в сажі після попереднього «експерименту», але очі світилися так, ніби він бачив майбутнє і воно йому подобалось. На футболці — напис «I’m the glitch», під нею — кілька татуювань, зроблених власноруч, хаотичних, як і його думки. На кедах — плями фарби, на долонях — подряпини. Він нагадував живу іскру, яка весь час шукає, у що б врізатись, щоб спалахнути.

– Ну що, генії хаосу, – Мейсон розминав пальці, потираючи долоні. – Сьогодні перевіряємо, як звучить наш бунт.

– Нарешті! – вигукнула Луна, стрибнувши на місці, її рожеве волосся засвітилось у променях сонця. – Я вже чую, як місто тремтить!

Етан зітхнув, навіть не піднімаючи голови.
– Якщо воно тремтить, то від страху. І, можливо, від вибуху.

– Ну, теж результат, – підморгнула вона.

Джейден уже був біля динаміків, схилившись над дротами, як шаман над своїм вогнем. Його руки метушилися з небезпечною впевненістю.

– Так, цей червоний сюди, цей синій сюди... або сюди? – пробурмотів він.

Етан підвів голову й зітхнув так, ніби у нього знову боліла душа.
– Не «або сюди». У фізиці немає «або сюди». Є «точно сюди».

– Я просто експериментую, – не зупиняючись, сказав Джейден. – Велике мистецтво народжується з хаосу.

– І велика смерть теж, – буркнув Етан.

– Ей, не псуй настрій! – втрутився Мейсон. – Це ж тест. Без ризику — нема драйву.

– Без мозку – нема життя, – відрубав Етан.

– Досить нудних лекцій! – Луна поставила балончик на ящик і клацнула пальцями. – Джейден, запускай!

– О, я люблю, коли мені дають дозвіл, – усміхнувся він і натиснув кнопку.

Пшшшш!
З розетки посипалися іскри, як золотий дощ.

– Джейден! – крикнув Етан. – Ти спалив запобіжник!

– Ні-ні, все під контролем, – відмахнувся той, розмахуючи руками в димі. – Просто трохи візуальних ефектів!

– Візуальних ефектів смерті, – простогнав Етан.

Софі прикрила рот рукою, щоб не розсміятися.
– Принаймні виглядає епічно.

Луна з телефоном у руці вже сміялася:
– Це буде трейлер нашого фільму! «Шумотворці. Частина перша: Ми горимо».

– ЛУНА! – Етан закашлявся. – Вимкни запис і подай мені викрутку!

– Викрутку? Я думала, це танцювальний рух, – відказала вона й знову засміялась.

Мейсон стояв, склавши руки, і спостерігав за всім, наче за виставою.
– Ви всі такі серйозні, – сказав він. – Це просто тренування перед геніальністю.

– Це тренування перед похороном, – сухо відповів Етан.

– Ну, тоді я хочу квіти фіолетові, – вставив Джейден. – Щоб гармоніювали з вибухом.

І перш ніж хтось устиг його зупинити, він знову щось натиснув.

БАХ!
На цей раз вибухнув невеликий трансформатор. Стеля здригнулась, лампа згасла, дим піднявся ще густіше. Луна зареготала так голосно, що навіть Етан на секунду зупинився, не знаючи, чи злитися, чи аплодувати.

– Господи! – вигукнула Софі, прикриваючи камеру руками. – Ти мало не спалив мені брови!

– Це був просто тест потужності! – кричав крізь дим Джейден. – І, здається, ми трохи перевищили норму!

– Трохи?! – гаркнув Етан, підбігаючи до системи й вириваючи шнури. – Ти щойно влаштував маленький апокаліпсис!

– Зате видовищний, – додав Мейсон, відкашлюючись і витираючи сажу з щоки. – Візуальна складова шикарна.

Джейден стояв посеред диму, з розпатланим волоссям і шаленими очима. Його пальці почорніли від гару, але він виглядав абсолютно щасливим.

– Гей, зате звук був, правда? – вигукнув він.

– Це був не звук, – відрізав Етан. – Це був крик електрики перед смертю.

– Ну… поезія, – з серйозним виглядом мовив Джейден.

Луна в цей час вже знімала його на телефон:
– Джейден Коул — людина, що може підірвати навіть тишу.

– І нашу нервову систему, – додав Мейсон, сміючись.