Глава 4. Етан каже "Ні"

Склад був заповнений шумом. Луна розкидала коробки, малювала схеми на стіні балончиком фарби, Джейден верещав, пародіюючи поліцейську сирену, а Мейсон курив, як режисер, що споглядає за репетицією свого спектаклю.

Лише один сидів осторонь.
Етан Брукс.

Він вибрав для себе напівзламаний стілець, витягнув блокнот і ручку. Сірий худі, джинси без прикрас, волосся акуратно підстрижене, темно-русяве. Очі холодні, зеленувато-сірі, гострі й недовірливі. Він сидів прямо, наче в аудиторії, й дивився на всіх так, ніби вони були студентами, що завалили іспит.

– Це божевілля, – сухо сказав він, коли Луна розмалювала схему з написом «СИМФОНІЯ ХАОСУ». – Ви навіть не уявляєте, скільки в цьому дірок.

– Це мистецтво, – виправила його Луна. – У мистецтві дірки – теж частина задуму.

– У поліції «діри» означають шанс нас спіймати, – відрізав Етан. – Або шанс когось із нас підстрелити.

Мейсон викинув недопалок у куток і повільно підійшов ближче.

– Слухай, мозку, ти весь час «ні-ні-ні». А життя – воно «так».

– А потім «похорон», – холодно відповів Етан.

Джейден, що саме приміряв старий протигаз, вліз у розмову:

– О, ну не будь ти настільки похмурим! – його голос луною глухо звучав крізь гуму. – Якщо ми помремо, то хоча б красиво!

– Це аргумент? – Етан підняв брови. – Красивий труп?

– Досить гарячий, щоб мене згадали, – Джейден зняв протигаз і зареготав. Його сміх відбився від стін складу, наче крики божевільного.

Луна підскочила до Етана, сперлася на його стіл, схрестивши руки. Вона глянула йому прямо у вічі, занадто близько, зухвало, з викликом.

– Чого ти боїшся? Що ми зламаємось? Що нас упіймають? Що не вийде?

Він підняв погляд і різко відповів:

– Я боюся, що ви всі ідіоти.

Тиша впала різка. Софі навіть відсахнулася, а Мейсон примружився, оцінюючи. Джейден зробив вигляд, ніби втратив свідомість від таких слів і впав на матрац.

– А тепер слухайте уважно, – Етан поклав блокнот на коліна. – Площа охороняється. Там камери, патруль, датчики. Якщо ви ввімкнете сирену, то поліція буде там за три хвилини. Ваш хаос триватиме п’ять хвилин, максимум. Потім – кайдани.

– І що? – зухвало кинув Мейсон. – Ми втечемо. Ми завжди тікаємо.

– Ви тікаєте завдяки мені, – вперше голос Етана підвищився. – Хтось має думати, поки ви граєтеся в «артистів».

Його слова зависли в повітрі, і на мить усі змовкли. Уперше він не здавався нудним занудою, а більше — командиром, що говорить правду. Навіть Луна замовкла, ніби зважувала, чи варто сперечатися.

Софі нерішуче прошепотіла:

– Але якщо не ризикувати… то нічого не зміниться.

Етан подивився на неї довше, ніж зазвичай, і нарешті видихнув:

– Я не кажу «ніколи». Я кажу – «не так».

Він встав, підійшов до імпровізованої схеми Луни і кількома чіткими лініями перемалював її «художній хаос» у план. Криві зірки, які вона намалювала, він перетворив на стрілки. Там, де було серце, він намалював патруль.

– Якщо ви справді хочете зробити це, – його голос став твердим, – то ми повинні діяти так: двоє відволікають патруль у сусідньому кварталі. Один залазить на дах і стежить за камерою. Лише після цього ми запускаємо сирену. І вихід – завжди мати два шляхи втечі.

Він різко клацнув ручкою.

– Інакше ви просто самі віддасте себе їм у руки.

Луна театрально зітхнула, але у її погляді промайнула повага.

– Знаєш, іноді твоє «ні» звучить як «так, але геніально».

– Я не для шоу тут, – відповів Етан. – Я для того, щоб ми залишилися живими.

– Ти ще й романтик, – усміхнувся Мейсон. – Тільки твоя романтика – вижити.

Етан не відповів, лише сховав блокнот у кишеню.

І раптом у тиші щось дзенькнуло. Усі здригнулися. З боку розбитого вікна пролунали кроки.

– Собаки, – шепнула Софі, бліднучи. – Або… хтось інший.

Мейсон уже зробив крок уперед, готовий атакувати, але Етан підняв руку. Він підсунув коробку, заблокував двері і вказав іншим на запасний вихід.

– Назад, швидко. Тихо.

Всі кинулися до виходу, Луна мало не впала, Джейден гепнувся об бочку, Софі ледь не загубила фотоапарат. Лише Етан залишився на секунду довше, прислухаючись. Йому здалося, що за вікном майнув силует у темному капюшоні. Не копи. Хтось інший.

Він не став нічого говорити, лише швидко вислизнув за рештою.

Вони вже стояли у темному провулку, серця калатали, а дихання виривалося клубками пари. Луна притискала руку до грудей, ніби серце от-от вискочить. Джейден сміявся нервово, намагаючись зняти напругу.

– От бачите? – Етан поправив капюшон. – Це називається думати наперед.

Мейсон розсміявся і поплескав його по плечу.