Зарядка

Осінь 1987 року була як ніколи холодною і дощовою. Листопадовий дощ барабанив по даху дитячого будинку, нагадуючи про те, що літо вже далеко позаду. Останнє листя, забарвлене в жовто-червоний колір, скручувалося від самотності й летіло на землю, вкриваючи асфальт мокрими килимами. Гілки тополь ворушилися на вітрі, створюючи галасливий звук, що нагадував шелест паперу. Могутні дерева, що стояли вздовж паркану, підкреслювали осінній антураж природи.

У спальній кімнаті першого класу різко увімкнулося світло, Оля прочинила очі, натягуючи ковдру на ніс, намагаючись врятуватися від неминучого.
"Вже пів на 7, дівчатка, піднімаємося, вмиваємося і виходимо на зарядку!" -Наталья Вікторівна методично повторювала цю фразу.
Вона пройшлася кімнатою і відкрила всі кватирки на великих дерев'яних вікнах спальні.  
Холодне листопадове повітря увірвалося в кімнату, пройшлося по ногах Олі, яка намагалася впоратися з ковдрою.
Дівчинці виповнилося 7 років, але заправка ліжка давалася їй поки що не дуже ідеально.
Подушка, яка мала бути натягнута, зрадницьки сповзала на один бік, порушуючи ідеальний ряд.

Наталя Вікторівна, вишикувавши дітей у дві шеренги, вивела їх на вулицю, ранок був не дуже привітний до дітей, кидаючи холодні краплі дощу на їхні маленькі сонні обличчя.
Натягнувши легку в'язану шапку Олічка взяла Танюшу за руку.
- "Ну, підемо?"
Струнка колона з 30 дітей рушила на центральний майданчик перед навчальним корпусом.
Під дахом жовтої будівлі висів величезний радянський рупор, який виконував роль колонки, з якої виходили приголомшливі звуки ритмічної музики.
" На зарядку ставай!" - несамовито кричав голос із під даху.
Вітер, який інколи пронизував до кісток, змушував дітей затягувати шапки та курточки ще щільніше.

Діти юрмилися в єдиний ком, намагаючись сховатися від негоди. "Раз,два,три,чотири!
Розкривайте руки ширше!"-командував голос із рупора.Діти неохоче рухали руками ,які змерзли і не розуміли необхідність цієї дії.
Оля ненавиділа зарядку, тим більше в холодну пору року, їй здавалося це знущанням або щонайменше абсурдом, і вона схрещувала руки на грудях, протестуючи проти цього свавілля.
День у день з року в рік цей пункт шкільного режиму залишався незмінним.Зарядка на свіжому повітрі була обов'язковим атрибутом режимних об'єктів.
Мабуть, за радянських часів міністерство охорони здоров'я ставило собі за мету виростити супер здорове покоління.
Оля часто ставала жертвою такого загартовування, вона була дуже хворобливою дівчинкою, яка вибивалася з канонів здорової радянської дитини.Майже кожні 2 місяці Оля лежала в дитячому відділенні районної лікарні, справно отримуючи уколи то від бронхіту, то від ангіни... 
Ідеальна радянська система знову дала збій!
Але на плакаті, що висів над умивальником, діти щодня дивилися на плакат рожевощокого хлопчика в червоній краватці, а напис на плакаті свідчив: "Вставай на зарядку"!
Рупор нарешті замовк і діти рівним строєм вирушили на сніданок!