Посеред кімнати

Маленька дівчинка стояла в центрі великої, незатишної кімнати з величезними вікнами. Під її босими ногами лежав зношений килим, а над вікнами висіли натягнуті дротяні карнизи. Через прогин дроту, фіранки непривабливо звисали, надаючи кімнаті недбалого вигляду. Меблі в кімнаті скрипіли й похилилися від часу, а дверцята шафи, що стояла біля однієї зі стін, давно не зачинялися. Дівчинка боялася зазирати в темряву, яка, немов портал в інший вимір, зловісно виходила з дверних щілин, що утворилися.

"Тепер це твій дім!" - жінка висунула дівчинку вперед. "Не бійся!"
Це Оля. Тепер вона одна з вас. Не ображайте її, вона поки що боїться. Жінка звернулася до інших дітей, які вишикувалися по колу у величезній кімнаті, з цікавістю розглядаючи новеньку. Олі ледь виповнилося 6 років, і вона не зовсім розуміла, куди вона потрапила. Дівчинка злякано тулилася до ніг жінки.

Я хочу до мами! - сказала дівчинка, ледь стримуючи сльози. Вона відчувала страх і відчай, як звірятко, що потрапило в капкан мисливця.

Оля відчувала, що  вона зовсім одна у великому і страшному світі. Вона злякано дивилася на дітей, не знаючи що їй робити. Коли вона чула жінку, яка до неї зверталася, їй ставало ще страшніше.

Оля хотіла зникнути, сховатися від усіх і всього. Їй дуже захотілося побачити свою маму. Вона почувалася такою маленькою і безпорадною, наче все навколо було занадто великим для неї. Усе нове було їй незрозуміло і страшно. Вона боялася, що більше ніколи не побачить свою сім'ю і що її життя ніколи не буде таким, як раніше.

З натовпу вийшла дівчинка з великими блакитними очима і, взявши Олю за руку, потягнула її за собою.
Я Танюша - посміхнулася дівчинка і обійняла перелякану  новеньку.-Хочеш я сьогодні ляжу з тобою?
Оля витерла сльози і помотавши головою лягла з дівчинкою під ковдру на вузьке залізне ліжко.
Ліжко було білосніжним і пахло свіжістю... Може, все не так уже й погано -подумала про себе Оля. 
Притулившись до своєї нової подружки, дівчинка прошепотіла - А ти хороша!
Дівчатка швидко заснули. Олині сни переносили її додому туди, куди вже не було шляху.А за вікном шуміла тополя наче колискова ...