Розділ 3

Маркус сидів на камені спиною до лісу, та пустопорожнім поглядом втупився десь глибоко підводу. Насправді чоловік був зосереджений на тому, що відбувалось всередині нього. З одного боку спадкова кров говорила, що його брат випередив короля Гаруна. Проте мовчала, скільки з кожним солдат.

Десь між ваганнями чи втікати, чи довіритись демону з озера, Маркус нарешті задав собі питання: «А нащо мені взагалі було їх вбивати?». Разом з питанням тілом Маркуса прокотилась хвиля болю, через яку він ледь не звалився у воду. Судоми поступово відступали і до принца повернулась свідомість. Він ще не міг відчувати брата та батька, та вже знав що в його голові добряче покопирсався якийсь маг. Маркус спробував пригадати хоч один день до моменту замаху та отримав лише новий приступу болю. Разом з тим з лісу вибіг старший брат. Маркус здивувався, коли побачив кронпринца Сірела. Виявилось, що приступи болю тривали набагато довше, ніж відчував чоловік.

Старший брат прямував до молодшого з наміром відтяти тому голову. Обидва знали — якщо вбивцю-невдаху схоплять живим, то смерть буде повільною, з великою кількістю крові та можливістю подивитись на власні нутрощі накручені на відрубану праву руку вмілим королівським катом.

Сірел зупинився за кілька метрів від молодшого брата. На ньому не було повного обладунку лише кольчуга та рукавиці. Але його могутнє тіло виглядало так, наче обладунок був захований під одежею. Темне волосся, закривало високе чоло, яке їм обом дісталось в спадок від батька, гострий ніс, трохи скривлений після перелому, та гостре підборіддя були від мами.

Маркус спостерігав, як у брата на щелепі почали рухатись м’язи. Чоловік ледь стримав усмішку — кронпринц зовсім не змінився: зараз скаже кілька слів, а потім почне атакувати.

– Кляте Бездонне Озеро. Бідний брате, і чого тебе знову сюди потягнуло? – випалив Сірел в підтвердження думок Маркуса. – Хоча все правильно тут все має закінчиться.

Маркус хотів сказати, що знову чує, але вчасно пригадав науку майстра Стерна: «Найголовніше вміння солдата не вбивати а виживати. Вбити тобі допоможе чесність, сила і ще сотня всього. А от для того, щоб вижити завжди тримай козиря в рукаві». На коротку мить він задумався про те, як вижити щоб не зашкодити братові..

Сірел наближаючись до Маркуса, здивувався чому той не поспішає дістати свого меча. І лише за кілька кроків побачив, що посох-ножни зроблено з надміцного дерева Урун, і Маркус битиметься спершу ним. Кронпринц підійшов вже достатньо близько для атаки, і крутнув своїм грізним мечем. Маркус підвівся і став в бойову стійку. Під перший удар Маркус підставив палицю так, щоб меч лиш трохи змінив траєкторію, а сам відстрибнув. Тепер за його спиною не було Бездонного озера. Вони зійшлись в справжньому поєдинку. Але Маркус не думав про бій. Він думав про те, що вперше з того дня, Сірел стоїть так близько, що можна його обійняти і посміятись разом зі злих витребеньок долі. Маркус усміхнувся від цієї думки але меча не опустив. Чим змусив кронпринца рухатись обережніше — Сірел подумав, що молодший зовсім збожеволів, а це вже насправді небезпечно.

Ще кілька пробних ударів Сірела пролетіло або повз, або були м’яко відхилені чорним посохом. Кронпринц відчував себе на тренуванні з майстром, який вирішив перевірити його сили. Тому змінив тактику. Він зробив замах в шию, але на півдорозі виправив траєкторію свого меча і рубанув по палиці. Маркус відчув, як тріщина від місця удару доповзла до його пальців. Після кількох випадів Сірел спробував повторити вдалий прийом та Маркус вдруге не пімався — присів і відвів з під удару палицю. Іншим кінцем він ледь торкнув до незахищеного коліна кронпринца.

– Проклятий демонами глушмак, – закипів Сірел і провів два блискавичних удари, – я тебе змушу битись нормально.

Від першого Маркус легко ухилився, але можливості уникнути другий удар не було. Тому він підставив палицю. Дерево розлетілось на друзки — прийшов час для козиря.

– А хто тобі сказав що я глухий. – Спокійно сказав Маркус, роблячи крок назад. Ефект перевершив сподівання: кронпринц ледь не впав з несподіванки.

– Давно?

– Від учора.

– Ми з батьком сподівались, що дали тобі достатньо часу для втечі. — Випалив Сірел. Він був спантеличений, і від цього розлютився ще більше. — Ти міг би вже перетнути кордон королівства Маре, але ти так і не зміг відійти від цієї проклятої калюжі.

– Не зміг. Хоча я не зовсім сам сюди прийшов.

– Не так мало бути. Тепер мені доведеться тебе вбити, або сам знаєш що на тебе чекає.

– Так знаю. – Маркус відповів із спокоєм людини, яка прийняла свою смерть. – Тому продовжимо.

Ось і поговорили з братом.

Чудо обіцяне демоном не відбувалось. Маркус відчував важкість останніх хвилин життя на своїх плечах. Єдине він знав напевне, що не хоче зашкодити брату. Його меч пережив вже більше семи зіткнень з клинком Сірела. Поступово він почав проводити легкі атаки, радше щоб зменшити натиск кронпринца. Кілька разів Маркус бачив прогалину в захисті брата. Він розумів, що це може бути пастка, але перевага в швидкості спокушала. Молодший брат все більше і більше розпалювався, аж доки не відчув, що Сірел стомлювався. Маркус дозволив собі небезпечний випад: підпірнув під руку, яку кронпринц лише збирався підняти і наткнувся на удар лівою. Боляче і радісно – старший брат все таки. Від удару Маркус позадкував і обіперся на камінь на краю озера. Сірел таки піймав його. Померти від руки брата, не найгірше що могло б трапитись.

Сірел підняв свій жахливий меч, щоб нанести останній удар. Він завмер, наче обираючи куди краще встромити лезо: в серце ,чи шию. Пауза якось занадто затягнулась. Молодший брат лежав перед ним, здоровий, сильний, і він знову може чути та розмовляти.  Кронпринц не витримав і кинув мечем об землю.

- У прірву все! Я не можу, – вилаявся він.

- Сіреле, підійми свій меч. – Голос короля Гаруна прозвучав тихо, але від несподіванки, що батько з’явився нізвідки, та металевої спокійної інтонації Сірел блискавично виконав волю батька, а Маркус підскочив і виструнчився.