Вступ

Була ніч. Тепла серпнева ніч. Берегом каналу Дайк ішло четверо чоловіків. Двоє тих, які йшли попереду, часто озиралися, і коли вони сповільнювати крок, то ті, які йшли позаду, били їх палицями. Обидва були високими, м’язистими; обидва були одягнуті у темний одяг, обидва натягнули на голову капюшони худі.

− Ну може вже скажете, куди нас ведете, га? У нас це… зустріч ділова! − сказав перший, зупиняючись і повертаючи голову назад.

− Клаус, мовчи!  − шикнув на нього другий і обоє одразу дістали палицями по ногах.

− Ай! − вигукнув Клаус. − За що?!

− Мовчіть обидва! − сказав третій.

Вони продовжили шлях. Клаус і Бен (так звали іншого з чоловіків, які йшли попереду) час  від часу перезиралися і поглядали на спостерігачів, які йшли позаду них.  На Клаусі й Бені були ділові костюми. Тільки коли на Бені він був одягнений охайно, то у Клауса була пом’ята сорочка, верхні гудзики розстібнуті.

− Прийшли, − сказав один з чоловіків і відчинив двері маленького будиночка, що самотньо стояв на березі каналу. Четверо увійшли всередину. У центрі кімнати, за маленьким столиком, сидів чоловік, який, побачивши гостей, підвівся.

− Адаме? − здивовано спитав той. − Не очікував тебе тут побачити! А це ще хто? − чоловік обвів поглядом присутніх.

− Це Браян, мій один хороший знайомий. А це Бен і Клаус, теж хороші знайомі.

− Що ти тут робиш?

− Слухай, Джоне, не став зайвих запитань, ок? Заховай їх поки у себе.

Адам дістав з кишені пістолет, за мить пролунало два постріли; Бен та Клаус впали додолу мертвими.

− Що… Що ти наробив?! − вигукнув Джон, беручись за голову. Його погляд забігав по двом мертвим тілам.

− Що бачив, брате. Сховай їх, а то те саме і з тобою буде.

Адам і Браян вийшли з будиночка, а Джон залишився стояти над Беном та Клаусом…