Життя зі смаком крінжу

🌿 "Почався час любити себе і насолоджуватись життям. Приймати його таким, яке воно є — навіть якщо воно гірке, солоне і зовсім не смачне."

Я вирішила повірити в себе і просто жити. Їсти те, що раніше не любила. Бороти страхи. Дарувати любов близьким, приділяти більше уваги домашнім улюбленцям.

"Навіть якщо день – як пересолений борщ, це все одно твій борщ. Їж з гордістю."

Вечори з мамою були як американські гірки: від обговорення всього і всіх — до сварок і зворотного сміху. Ми готували з того, що знайшли в холодильнику, робили одна одній макіяж, а потім кричали "ти мені брову криву намалювала ", а за хвилину реготали як ненормальні.

Я частіше гуляла з собакою. Побачила, як він може бути справжнім коміком. Якось ми бігли за зайцем, я впала — і буквально поцілувала землю, а пес втік у кущі.

"Найкращі спогади — це ті, де ти падаєш, а потім смієшся так, що не можеш встати."

Був день, коли ми тікали від вовчарки. Я ніколи ще не бігла з таким ентузіазмом — думала, що мені кінець.

Я стала сміливою: говорила людям те, що думаю. І мені — вибач — по барабану, що хто про мене скаже. Робила яскравий макіяж ні для кого — просто бо хотілось. Писала хлопцю "я тебе люблю", бо так прикольно.

"Життя — це не серіал Netflix. Тут більше крінжу, менше сценарію, і все реально болить, коли падаєш."

Якось я несла воду з криниці, захотіла відкрити фіртку ногою... впала прям у болото. Вода — на мені, я — на землі. І стою, як герой трагедії, вся мокра, але зі сміхом в очах. Лежала в траві — а потім кричала, бо мурашки залізли в одяг. Сестра ще ржала, знімаючи це на відео.

Приймала роди в кицьки. Стою в напівпаніці, думаю: «Ну все, або вона родить, або я!»

"Крінж — це коли мозок каже “що ти твориш?”, а серце відповідає: “живу!”

І серед усіх цих ситуацій я відчула найголовніше: я жива. Зі своїм божевільним темпом, емоціями, сміхом, падіннями та обіймами.

"Не забувай тих, хто робить тебе живою. І не соромся того, що робить тебе смішною."