Глава 32. Ліза

Його дотик був наче подих тепла — нерішучий, але справжній. Усе, що накопичилось між нами — недомовки, напруга, страхи — зникло в одну мить. Я відчула лише вдячність. За те, що він поруч. Що врятував від Паші, від бідності, від страху. Що дозволив мені бути мамою Владу. Що обрав нас, чужих людей, а не свого брата. Беріг від папараці. Робив масажі. Не дозволив негіднику мене гвалтувати. Забрав у свій дім. Не розлучив з сестрою. Дав законний статус… Він зробив стільки всього, що я навіть згадати отак за раз не можу. Стільки, скільки ніхто і ніколи не робив для мене. А ще вдячність за те, як дивиться, торкається, ніби боїться розбити щось тендітне.

Мабуть, алкоголь трохи зняв мої захисні бар’єри, бо я сама потягнулась до нього. І не було вже жодного «не можна», жодного «пізніше». Тільки цей вечір, цей чоловік і це відчуття — коли тебе вперше за довгий час просто люблять. Без умов. Без вагань.

І чхати! Чхати, що я п’яна і на ранок шкодуватиму. Чхати, що буду ніяковіти і картати себе. Я просто хочу цю ніч. Невже не маю права урвати шматок щастя і для себе? Невже я завжди повинна думати про всіх навколо, не залишаючи і відсотка насолоди собі? Я ж теж людина. Жінка. Жінка, яка хоче кохати і бути коханою, хай і давно змусила себе забути про це. А зараз поруч зі мною справжній принц з забутих дівчачих казок. То яка різниця, що там потім? Моє серце розбивалося не раз на шматки. Якщо потім знову розіб'ється, нехай. Я це переживу. Я готова заплатити ціну за солодкі хвилини крадькома отриманого щастя.

Він торкається мене так, ніби запам’ятовує кожен рух, кожен подих. А я ловила себе на тому, що боюся моргнути — щоб не втратити жодної миті. Його руки були сильними, але обережними. Його погляд — таким ніжним, що я намагалася запам’ятати кожну деталь, щоб залишити цю ніч з собою назавжди.

Між нами не було поспіху. Тільки тиша, дихання і м’яке світло лампи. Здавалося, що весь світ за вікном завмер, залишивши нас удвох.

Він обережно кладе мене на ноги і відсторонюється. На якусь мить мені здається, що він зараз піде. Залишить мене в пустій кімнаті наодинці з розбитими бажаннями. Але ні. Я тягнуся за поцілунком і він відповідає, знову гаряче обіймає мене, водночас торкаючись пальцями гудзиків на білосніжному святковому піджаку. Мимоволі пригадую, чи гарну білизну одягнула і полегшено видихаю. Благо, хоч один комплект святковий у мене був і я таки вдягнула його зранку. Весілля ж все-таки. 

Піджак летить на землю, мов непотрібна ганчірка, а вслід за ним відправляється і бюстгальтер. Гадаю, Яр не розглядав його від слова зовсім і даремно я про те хвилювалася, але в мить, коли він відривається від моїх вуст і окидає мене затуманений заштрихованим пристрастю поглядом, всі думки покидають мою голову. Гаряча хвиля торкається моєї шкіри, відчуваю, як замість крові по моїх венах тече лава. Між нами не іскри, ні. Справжнє полум'я.

— Ти прекрасна, — шепоче він і це здається мені найсексуальнішим з усього, що взагалі може бути в світі. 

Його вуста лягають на мою шию, спускаються нижче, окреслюючи ключиці, і врешті лягають на груди. Конвульсивно видихаю і поспішно розстібаю гудзики на його сорочці. До біса весь одяг світу. Бо коли проводжу кінчиками пальців по рельєфних чоловічих м’язах, розумію: ось вона, насолода. Ні з чим не зрівнянна. Неперевершена. Цілувати його вуста, шию, гладити широкі плечі. Стискати в долонях коротке і від того трохи жорстке волосся. 

Яр обережно штовхає мене на ліжко і ми разом провалюємося в перину. Гарячі тіла і холодні простині. Контраст, який важко описати. 

Пропустила ту мить, коли залишилася в самих трусиках, які Яр одним вмілим рухом викидає геть, однак не забула швидко розправитися з ременем на штанах чоловіка і відправити його одяг вслід за моїм. На підлозі йому саме місце. 

Гарячі дотики, заборонені ласки, довгі несамовиті поцілунки. І я вже не знаю: чи від вина п’яна, чи від шаленої пристрасті. 

Його дихання торкається мого обличчя, і я відчуваю, як губи самі знаходять шлях до поцілунку. І коли наші пальці переплітаються, в тіла з’єднуються воєдино, я розумію: десь тут, у цій тиші, розрізані синхронними стогонами, зітханнями, народжується щось справжнє.