Глава 19

Асторія

Як давно я нікуди не їздила! Еля мала рацію – мама старалася зайвий раз не брати мене з собою до родичів, бо в екіпажі страшенно захитувало, особливо на наших побитих дорогах. От і зараз карета то підстрибувала, то правалювалася колесами в ями, що з’явилися після дощу. Якби я була у власному тілі, подумати страшно про наслідки такої мандрівки, хоча… Зале зараз на мене чекало не менш складе випробування. 

Я “сиділа”, а точніше парила у повітрі поруч з сестрою, а Еля, якій було нудно, підбивала Сільвана на “цікаві” розмови. Наш простий і відвертий садівник вперше опинився так далеко від дому та ще з панночкою, а тому весь розчервонівся і захватом розповідав про пригоди на останньому ярмарку. 

– І тоді я заліз по тому стовпу нагору…  я вам казав, його ще намазали салом, щоб руки ковзали… і таки дотягнувся і зняв приз!

– Оу, – з захопленням відповіла Еля, наче слухала поезію, яку їй читала служниця в королівських покоях. – І що ж то був за приз? Гроші? 

– Ні, жіночі панчохи. Такі… з білими та синіми смужками, які носять всі багаті панночки. 

– І навіщо вони тобі були, Сільване? 

Ельвіра ледь стримувала сміх, а я просто згорала від сорому. Обговорювати жіночу білизну з садівником, за що мені таке покарання?! 

– Як вам сказати, – Сільван раптом заговорив зовсім іншим голосом, ба навіть його обличчя стало м’якшим, хоча він і почервонів, – я хочу подарувати їх одній дівчині. Вона дочка нашого коваля, ви повинні його знати. У нього чого тільки не замовляють, он та камінна решітка, яка стоїть у вашої матінки… та яку дель не погнув пан королівський інспектор. Грета казала, до них приїжджали навіть від короля, вона довго в дівках не сидітиме.  

– Ясно, – Ельвіра припинила сміятися і співчутливо похлопала садівника по його величезній руці. – Впевнена, Грета тобі відповідає взаємністю, а тепер за службу ти точно отримаєш гроші, може ще й від самих Оберонів. До того ж тобі залишиться цей чудовий костюм і я дещо подарую для твоїй дівчини! 

– Ви дуже добра, не знаю, як дякувати… – Сільван почав ковиряти підлогу носком свого лакованого черевика, але вчасно оговтався і кинувся витирати його краєм рукава. 

Мені хотілося спитати, навіщо Еля дражнить бідного хлопця, але я не встигла, бо раптом карета зупинилася і від несподіванки я вилетіла на вулицю. Ми стояли біля кордону, а до нас швидким кроком наближався чоловік в чорному плащі. 

– Птошу всіх вийти і птед’явити течі для митного огляду! – він говорив в ніс, мабуть через страшний нежить. – Я повинен петевірити. чи не везети ви заботонених магічних птедметів чи артефактів! 

Садівник мовчки вислухав цю тираду, але його увагу більше привертали кущі бігонії біля шлагбауму, аж поки Ельвіра не штовхнула його в бік.

– Сільване, прокинься! Забув для чого тебе зі мною відправили? 

– Перепрошую… Я вже… Хто ж робить такі недішливі двері… 

Він штовхнув дверцята і ледь не відламав їх, намагаючись протиснутися боком. Я почула тріск і вже очікувала нової катастрофи, та все, на щастя, обійшлося. Сільван, який вже пригадав уроки етикету, оговтався і спробував поводитись з гідністю вихованого слуги. Він опустив підніжку і Ельвіра теж вийшла на вулицю та нагородила митника приємною посмішкою. 

– Сподіваюсь, ви не затримаєте нас надовго? Я дуже поспішаю, бо на мене чекають в маєтку Оберонів. Не хотілося б пояснювати винуватцю свята, чому його потенційна наречена запізнилася. 

Це був дуже жирний натяк, але митник ще більше наїжачився. Він сунув голову в карету, обмацав сидіння та потицяв під ними детектором. Я зависла біля сестри і дуже нервувала, але Ельвіра лише сердито примружилася. 

– Що він там шукає? Сільване, часом не твою ковбасу, хоча… тобі пощастило, у цього пана геть не працює ніс і він не може відчути чудовий запах перцю та часнику. 

У відповідь садівник щось пробурмотів з приводу того, що Марта дала тормозок з собою, коли митник виліз з карети та наказав показати багаж. 

– Відчиніть скриню! 

Сільвану довелося розв’язувати мотузки, та нарешті і з цією задачею він впорався. Я вже майже видихнула з полегшенням, але тут кришка на коробці з-під капелюха заворушилася, а з нею і моє волосся. 

– А тут у нас що таке?!

Я закричала, щоб він нічого не торкався, але вперше зрозуміла, як почувалася сестра, поки була привидом. Мене ніхто не почув і чоловік в чорному зробив фатальну помилку. Як тільки він зняв кришку, кактус Ельвіри потягнувся, наче тваринка, яка довго спала в незручному положенні. Його квіти почали розкриватися на сонці, а разом з ними очі минтика зробилися великими, як блюдця.

 – А це ще що таке? Незатеєстрована рослина, я не зустїчав такої в каталозі! – він хоробро тицьнув в улюбленця сестри детектором і це була фатальна помилка. Смердючий сік бризнув йому просто в обличчя, а до наших вух донісся хрипкий голос: “Геть руки від власності майбутньої герцогині!” 

– Це ж баба Доротея? – прошепотіла я і перезирнулася з сестрою. – Чи то твоя робота?

– Я тут ні до чого, – спантеличено промовила Еля в той час як наш дужий садівник встиг схопити кришку і накрити коробку з кактусом. При цьому улюбленець сестри активно чинив опір, але Сільван з цим впорався. 

– Ось, пане митнику, – він вихопив з кишені носову хустку, – краще прибрати це неподобство… тобто не думаю, що сік дуже корисний! Я бачу он там бочку з дощовою водою…

Митник ледь не з кулаками накинувся на нашого охоронця, я чула як він сипе погрозами, аж раптом відбулося дещо неочікувано. Він чхнув і застиг на місці так і тримаючи в руках витягнутий перед собою детектор. Потім потягнув повітря носом і повернувся до Ельвіри.  

– Вам краще? – ласкаво прощебетала вона. – Я не встигла пояснити, це рідкісна лікувальна квітка, я хотіла подарувати її пану Оберону на знак поваги від моєї прабабусі Доротеї. Ви повинні були про неї чути!

– Так таки так, – додав Сільван. – Коли мати мене лікувала, то змушувала парити ноги в гірчиці і капати ніс соком з цибулі. Це тому що у мене не було такої квітки!