Глава 18

Асторія

Я незчуалася, як промайнуло ще три дні. Час, куди подівся час?! Підготовка до поїздки була вже завершена, коні – запряжені, залишилось тільки зібрати свої особисті речі. Бальну сукню разом з білизною, нічною сорочкою, рушниками та кількома парами взуття поклали до скрині, а тепер треба було зібрати і прикраси.

– Мене наче заміж видають, – бурчала я під носа, хоча насправді більше була налякана такими масштабами події. – Я ж їду всього на кілька днів!
– Поверни на місце червону сукню, – переравала мене Ельвіра. – І не забудь той парфум, що зробила Марта, з запахом бузку і конвалії. 
– Ні за що більше її не одягну! – я згадала, якими очима дивився на мене пан Гіацинт, коли приїхав перевірити амулет і уявила, що так само зацікавлю Шедона. 
– А тебе ніхто і не змушує. Я одягну! Разом з амулетом Доротеї це вбрання має просто вбивчий ефект! 
Еля закружляла по кімнаті, зображуючи вальс і її тінь у дзеркалі виглядала аж надто щасливою.
– Саме тому мені це і не подобається! Не забувай, що крім мене ніхто не знає про твоє існування, а я не хочу виглядати надто зухвалою! 
– Правда?! А ти не забула для чого ми взагалі їдемо на цей дурнувати й бал? Строїти оченята зверхньому магу? А як же я, сестричко, буду час від часу займати твоє тіло, навіть коли ти закрутиш Шедону голову, щоб вийти заміж?

Я закрила вуха долонями, бо навіть уявляти не хотіла, що там навигадувала Ельвіра. Я з Шедоном у шлюбну ніч і поява сестри… Моє обличчя так спалахнуло, наче я сиділа впритул до каміна. Коли в мене заболіли руки і я відняла їх від своєї бідної голівоньки, то почула, як сестра продовжує свій монолог. 

– Саме для цього і потрібна сукня, щоб він розтанув, як шматок цукру в чаї і розпатякав нам про всі свої таємниці. Я відчуваю, що наш іменинник причетний до того, що сталося, ні навіть впевнена, або вони оба! Нам треба заморочити Шедону голову, Асторіє, ти будеш його відволікати, а я простежу за цією темною кончякою Абсентом! У нас разом все повинно вийти, але плани точно рухнуть, якщо ти одягнешся, як черниця і будеш скромно сидіти у куточку. 

Ельвіра сердито вперла руки в боки, але раптом на її обличчі з’явився занепокоєний вираз. 

– Ледь не забула! Я теж дещо хочу хочу з собою взяти, не можу залишити тут цього красуничка, – вона підлетіла до вікна, де тепер стояв злощасний кактус.

Квіти на ньому були закриті і я сподівалася, що вранці вони будуть виглядати так, як у звичайних рослин. З цього приводу Ельвіра була іншої думки і заворкувала над своєю рослинкою.  – Який ти у мене бешкетник! Як тобі тільки це вдалося, га? Наслухався наших розмов про Шедона ,чи натякаєш, що мені слід його остерігатися? 

Кактус зашевелив гілками, а я заплющила очі. Якщо він продовжить так спілкуватися з моєю сестрою, то мініатюра з винуватцем переполоху мене видасть. Рішення  спало на думку миттєво і я змушена була діяти, поки Еля мене не розкусила. 

– Пошепочешся з ним потім, зараз прийдуть забирати речі! 

Я підійшла до підвіконня,  на якому стояв улюбленець сестри і схопила перше, що попало під руку – коробку з-під капелюшка. Намагаючись не обідратися об колючки, швидко взяла в руки горщик, засунула в нове сховище і щільно закрила кришкою. Тепер наш “компромат” можна було безпечно забрати з собою, а для страховки я начаклувала магічний скотч, яким зазвичай склеювала упаковку для квітів. 

Вчасно, бо двері відчинилися і в кімнату зайшла Агата, готова винести останні з речей. 

– Коней вже запряжено, панночко Асторіє, але ваша мати наказала одягнутися тепліше, до на вулиці вітер.  

Я важко зітхнула. Це було не просто – покидати дім та і їхати в таку далечінь, та ще й зовсім не заради розваги. Ельвіра це одразу помітила і зависла у повітрі навпроти. 

– Знаєш що, давай поміняємося місцями, – сказала вона на диво серйозно. – Я боюся. щоб ти не передумала, або не вискочила з карети по дорозі. До того ж тебе завжди захитувало, а я можу хоч океан перепливти без морської хвороби! Давай, так точно буде краще!  
– Але… 

Я відчула, як мене просто виштовхнули з власного тіла. Ельвіра підійшла до дзеркала, поправила медальйон і подивилась на мене у відображення. 

– Люба, я хочу, щоб все закінчилося скоріше і переживаю за тебе! – сказала вона миролюбиво. – Обіцяю, в маєтку Оберонів я буду тишіше води і нижче трави! Все-таки з нас двох саме ти ідеально підходиш на роль нареченої цього красунчика Шедона. 
– Еля! – добре, що у привида не видно палаючих від сорому щік.
– Я кажу чисту правду, сестричко! – ніжно відізхвалася моя близнючка. – Ти такий янгол і не тільки зовні. Тобі ніколи не спаде на думку віддячити Оберонам за гостинність і підпалити їх фамільний гобелен…

Я не могла слухати далі і просто вилетіла через стіну на вулицю. На нас чекала катастрофа! Я це відчувала і ще більше впевнилась у цьому, коли побачила величну постать Сільвана, що крокував до карети. По дорозі він щось бурмотів під носа і я, пролітаючи повз, почула, що мій садівник повторює правила етикету. 

Відчинити дверцята, коли під’їдемо і опустити підніжку, потім подати руку панночці і поклонитися… Ні, спочатку поклонитися… – він обережно ступав у своїх начищених черевиках і дивився під ноги, але я не могла не помітити в руках нашого супроводжуючого вузлик. Просто перед каретою він сховав його за пазуху під свій дорогий розшитий камзол і я, хоча й була привидом, відчула таке, від чого ледь не знепритомніла. Запах домашньої ковбаси…