Глава 17

Наче на доказ слів Ельвіри з-за ширми вийшов сам Сільван у білосніжному костюмі, який складався зі штанів до колін, сорочки та сюртука. При цьому він ступав повільно, майже не розгинаючи коліні.

– Дуже непогано! – сказала фру Ольвія наводячи на нього лорнет. – Ти виглядаєш вельми солідно, Сільване, просто не впізнати! Я завжди кажу, що одяг вирішує все! 

Я озирнулася. Агата не могла відвести від нашого садівника очей і стояла з роззявленим ротом. 

– Так то воно так, – Сільван повільно рушив далі. – Але цей одяг для мене надто тендітний. 

– Святі небеса, – тихо промовила мама. – Сільване, припини валяти дурня, чого ти йдеш, як журавель по болоту? 

– Бо ці чоботи… вони так блищать, що я можу дивитись на себе, наче у дзеркало! Раптом я поставлю на них коцку, мені доведеться до смерті відпрацьовувати.

– Не кажи дурниць, голубчику, – по-материнські звернулась до нього швачка. – Чоботи як чоботи, вони не з золота пошиті. Намастиш їх віском і ще сто років носити можна. Дай я краще подивлюся, що мені треба підправити, –  повторила пані Ольвія, обходячи садівника навколо, наче він був рідкісним експонатом у музеї. — Здається, ось тут, у плечах, трохи тисне... Сільване, розправ-но плечі!

Мій майбутній охоронець, який до цього стояв, наче проковтнув лопату, набрав повні груди повітря. Почувся виразний звук — трісь! Мама зойкнула, а фру Ольвія вхопилася за серце. Один з блискучих перламутрових ґудзиків, не витримавши натиску богатирських грудей садівника, відлетів зі швидкістю кулі, стукнувся об дзеркало, де якраз шкірилася Ельвіра, і впав прямо на підлогу біля його ніг.

— Ой... — Сільван миттю «здувся», — Воно само. Я ж казав, пані, що мені краще в полотняній сорочці, там ґудзики дерев'яні, їх так просто не відірвеш… Я зараз… ось він, здається не наступив. 

Сільван хотів був нахилитись, але завмер, бо ми почули ще один тихий “трісь”. На поміч йому кинулася Агата, яка швидко підібрала гудзика, хоча і стала схожою на маків цвіт. Фру Ольвія в цей час обійшла садівника з тилу і кількома рухами встигла врятувати його від сорому, який не так вдано трапився з нещасним вчителем танців. 

–Так краще, тепер ти можеш спокійно нахилятися, любчику, та навіть сісти, якщо тобі запропонують! А гудзика я зараз пришию, тільки знайду підходящі нитки… 

– Знаєте, може краще тойво… не треба? Мама казала, як пришивати щось на людині, то пам’яті не буде.

Я знову почула регіт Ельвіри, яка просто не могла себе стримати. Тепер вона пролетіла повз і зашипіла мені у вухо.

– Треба рятувати бідолаху! Він же й справді повірить, що йому можуть зашити розум, а тут всього лише потрібне Закляття для вічного приклеювання! 

Я не встигла й слова промовити, як мене наче хтось штовхнув під руку, а наступної миті я опинилася поза власним тілом. Ельвіра, яка досі терпляче за всім спостерігала, взялася за справу сама. Не знаю, коли вона вивчила цю магію, але тієї ж миті гудзик вирвався з рук Агати і слухняно прилип до сюртука на своє місце. 

Сільван з острахом помацав оновлену застібку. 

— Ого... Панночко Асторіє, воно тепер наче коваль приковав! Але, мабуть, якщо я знову дихну, то разом з полами відлетить?

– Ні, тепер його навіть не відгизе зубами дракон, хоча, Сільване, думаю, ти не боїшся драконів. – ласкаво відповіла Ельвіра

– Взагалі то ні, – пробурмотів він. – Але був би радий, щоб ми з ними не зустрічались. В шинку розповідали…

Я не стала слухати нову історію і вилетіла крізь стіну, бо більше не могла знаходитись у вітальні. Це була справжня катастрофа і нам  вже ніяк не вдавалося її уникнути. Я в страшному сні не могла уявити, що доведеться з’явитись в маєтку Оберонів з таким супроводом. Проти волі я згадала Шедона і його обличчя, що поглядали на мене з квітів, які раптом розпустилися на кактусі. Не знаю, в чому була магія, але в мене не виходило викинути його з голови і може в присутності незграбного слуги був хоча б один плюс. Такий супровід ставив крапку на мріях про кохання! Отже, я буду зайнята розгадкою нашої таємниці, заради чого, власне, ми з Елею все і влаштували.