Глава 15

Я зупинилася на порозі вітальні, яка ще годину назад була танцювальною залою. Тепер я наче потрапила в майстерню швачки, бо всюди, куди не кинь оком, лежали рулони тканини, коробки з мереживами, стрічками та прикрасами.

Фру Ольвія – наша місцева швачка – стояла до мене спиною і розхвалювала свій товар: 

– Ви тільки подивіться, яка тафта! Сяє, наче справжнє золото, – тканина похрустіла у неї між пальцями, – виготовляють з пилка королівської золотокрилки! А оксамит! А мережива – робота фей, який складний візерунок! 

– Точно, – почула я над вухом шепіт Ельвіри. – Якщо одягнути сукню з такої тафти, вона буде стирчати, наче колокол, а ти будеш схожа на бабу для чайника Марти. Оксамит… ще хай скаже, що він ніжний на дотик, наче дупка немовляти!

Я підвела очі до стелі, але на щастя, майстриня вже побачила мене і рушила назустріч.  

–О, панночко Асторіє, яка ви красуня! Давно вас не бачила… все ці сумні події… – вона важко зітхнула, але одразу спалахнула щирою посмішкою і навіть ущипнула мене за щоку. – Але життя триває і нам треба підкорити чиєсь сердце, а для цього немає нічого кращого, ніж гарне вбрання, чи не так? Ваші очі… думаю треба обрати ніжно-блакитний! Подивіться, що в мене є!

Вона зробила кілька кроків до скрині з тканинами, а я ухопилася за останню можливість. Портрет Шедона! Якщо мені доведеться робити примірку, йому вже точно немає чого робити за пазухою!!!

Поки фру Ольвія шукала потрібний зразок я вдала, що хочу завісити фіранку, відкинуту вітром, а сама непомітно сунула мініатюру в горщик з кактусом Елі. Цей маленький уродець з кривими гілочками зараз став пишним деревом й між його колючками можна було і не таке заховати. 

– Мені здається, цей волошковий шовк піде вам найбільше, – швачка приклала тканину до мого плеча. – Зробимо пишні рукава, а  манжети  з золотого мереживааааа!!! 

Її вереск змусив мене підстрибнути на місці і перше, що я подумала – Ельвіра не дотрималася слова та влаштувала нову капость. Всі, хто був в кімнаті: я, мама, сама швачка і її худа маленька помічниця обернулися одночасно, а те що я побачила… В цей момент я пошкодувала, що зараз знаходжуся у власному тілі  не можу втекти крізь стіну! 

– Святі небеса, що це?! – фру Ольвія схопилася за серце і ткнула пальцем в бік вікна.

Там, на підвіконні і зараз стояв злощасний кактус, але тепер він вже не виглядав, наче чахлик невмирущий! Навпаки! На кожній його колючій гілці прямо на очах почали розпускатися блакитні квіти. Я покліпала очима, бо думала, що мені ввижається, але ні – з центра кожної квітки на нас дивився Шедон, точно такий як на мініатюрі. Один з “Шедонів” підморгував присутнім, другий чухав ніс, інші поправляли кучеряве волосся чи посміхалися.

– Це ж пан Шедон Оберон? – пошепки промовила швачка. – Я бачила його портрет в останньому номері “Магічного вісника”, але як…

Мама, що досі заклякла з переляку на несподіванки, нарешті оговталась. 

– Не знаю, пані Ольвія! – вона спробувала торкнутися квітки, але кактус одразу погрозливо випустив голки. – Можливо… Це рослинка моєї любої Ельвіри, а ми мріяли, що вона стане нареченою молодого Оберона. Може її душа відчула, що тепер Асторія поїде на бал?

Все це прозвучало не дуже впевнено, але іншого пояснення ні в кого не було. Хай там як прибрати кактус з вікна не взявся б ніхто з нас, а роздягатися під прицілом десяти Шедонів я б теж не стала. Ще кілька хвилин всі столи розгублені, аж поки фру Ольвія не знайшла вихід. Вона схопила одних зі шматків тканини, швидко наблизилась і накинула на кактус.

– Я берегла цей зразок “Непрогляду” для особливих випадків… Купила на ярмарку щоб перевірити, чи правда він працює і приховує від очей. Думаю, так ми точно будемо в безпеці!

Я видихнула з полегшенням. Звичайно, потім доведеться все якось пояснювати Ельвірі, бо вона точно не залишилась байдужою до того, що сталося, але поки що я опинилась в спритних руках швачки. Разом з помічницею вони почали чаклувати над новою сукнею, в повітрі ширяли стрічки, мереживо, булавки сколювали тканину, а зачарована голка все миттєво сшивала. Не встигла я оговтатись, як сукня вже висіла на манекені в кутку кімнати. 

– Неймовірна краса, чи не так? – сплеснула руками мама. – А яка в тебе буде тонка талія! 

– Ага… – пробурмотіла я, хоча ніяк не розділяла її захвату. Танцювати на очах у сотні гостей та ще й закутою в корсет, цього я боялася з кожною хвилиною все більше.

– Ви маєте рацію, пані Олександра, чиста правда! – підтвердила швачка. – До того ж така дорога сукня і цей ваш новий медальйон, чорне золото, я не помиляюся? Вражаюче, тільки от дорога… кажуть зараз їздити стало вкрай небезпечно! 

Мама на мить розгубилася і між її бровами з'явилася зморшка, але це тривало недовго.

– Ми про все подбали, палі Ольвіє, і до речі, чи не зробите ви мені ще одну маленьку послугу за додаткову оплату? Нам треба трохи підігнати костюм для слуги, який супроводжуватиме Асторію. Йому я повністю довіряю.

– О, звичайно, якщо так, то ви можете не хвилюватися. І кому ж ви доручаєте свій найдорожчий скарб? 

Замість відповіді мама повернулася в бік дверей і гукнула служницю.

– Агато! Піднімись зараз на горище і витягни зі скрині костюм дворецького, та добре витруси його від пилюки, а потім поклич Сільвана і скажи, що він нам терміново потрібен.