Глава 14

Асторія

Мама часто любила повторювати що “З лиця не воду пити” і досі я їй завжди вірила, але зараз… З мініатюри на мене дивились найпрекрасніші блакитні, ні, навіть сині, як волошки очі, а ця посмішка! Я не могла відірвати від Шедона погляда, за мить в уяві пронеслася наша перша зустріч, те, як він галантно цілує мені руку, запрошує на танець… О світлі сили, танець! Тепер я точно зрозуміла, що пропала. 

– Ти що заснула? – якби Еля могла, то точно трусонула б мене щосили. – Що з тобою?

– Нічого. Ти закрила все світло, а портрет такий маленький.

– А ти очікувала, що мама зберігає картину з Шедоном в повний зріст? – пирхнула Ельвіра. – Хоча, впевнена, він би не відмовився! У нього на лобі написано: «Ви повинні мною милуватися вранці, вдень і перед сном».  Він, мабуть, сам милується своїм відображенням в ідеально начищених чоботях! Повір мені, за цією гарною обкладинкою ховається самозакоханий нудний егоїст, він навіть чхає по розкладу і за етикетом. 

– Але це не робить його злодієм! – обережно припустила я.  – Мені важко повірити, що Шедон міг застосувати до тебе таку темну магію! 

– Це тому що у нього очі блакитні, як у казкового принца? І довгі вії, і каштанові густі кучері? – відгукнулася Ельвіра. але раптом її голос зірвався.  – Якщо ти правда так в цьому впевнена, то краще залишайся вдома. Шансів завоювати його серце у тебе нуль, а якщо він і зверне увагу, то лише через медальйон Доротеї. Навіщо ризикувати і їхати на бал, якщо ти не віриш, що Шедон, чи його брат зі мною так обійшлися! 

Мене охопив сором. Зараз я сама була в образі прозорої тіні і навіть уявити не могла, як це - назавжди втратити власне тіло.  

– Пробач! – сказала я з розпачем. – Я зовсім не це мала на увазі! Знаю, що останнім, кого ти бачила перед від’їздом був Шедон , але може ти забула ще про когось? Або просто не помітила? Наприклад його брат, ми ж про це говорили!

– Абсент? – Ельвіра звузила очі. – Це зовсім іншого поля ягода. Його темну магію я відчула б за версту, але… Навіщо йому це робити? 

– Можливо, щоб всі так і вирішили – винен законний спадкоємець Оберонів. Навіть якщо Шедона виправдати, а так воно і є, людям так просто рот не закриєш. Впевнена, плітки про твоє зникнення і його причетність точаться чи не в кожному домі, дай тільки нагадати! 

– А ти не така й дурненька, люба! – раптом пожвавішала моя близнючка. – Чомусь я ніколи про це не думала. Адже Абсент лише байстрюк! Він повинен ненавидіти брата, а якщо Шедона таки звинуватять… Оберонам не залишиться нічого іншого, як оголосити Абсента законним нащадком! У герцога ж більше немає дітей!

–Тихіше! – Ельвіра так розходилася, що нас могли почути слуги і я спробувала втихомирити сестру.  – Краще сховай скриньку назад і повернімося до моєї кімнати. 

– Точно… – наче нічого не почувши пробурмотіла Ельвіра. – Повернемося… він мабуть такого не очікує! 

Вона була в дивному стані і замість того, щоб покласти мініатюру в скриньку, сховала її за пазуху. Я відкрила рота, щоб їй про це сказати, та прикусила язика. Врешті-решт тут дійсно були прикриті фіранки і я толком не роздивилась, як виглядає головний наречений королівства… 

Я полетіла за сестрою, яка йшла нагору, занурена у власні думки. На щастя, вона хоча б вголос нічого не говорила і видала свої плани лише коли ми залишилися наодинці. 

– Ну що ж, все не так погано! Я певна, що обидва брати будуть на балу і поки ти розпускатимеш пір’ячко, я очей з них не спущу! Десь вони повинні проколотися, я в цьому певна але… – вона озирнулася на моє відображення у дзеркалі. – У нас дійсно обмаль часу. Ще треба вирішити, як ми будемо вчити тебе танцювати без допомоги пана «Тріснуті Штани».

Я відкрила рота, щоб відповісти, але саме тепер у двері постукали.

– Панночко Асторіє, ви тут? До вас прийшла швачка на примірку нової сукні! 

Боже, знову! Новим візитам не було кінця-краю, а мене охопила легка паніка. Ельвіра оговталась першою і поманила мене до себе. Довелося майже виштовхнути її з тіла, а я сама ледь не пролетіла наскрізь. 

– Зараз, Агато, вже йду! – я в поклала руку на груди, бо ніяк не могла перевести дихання і тут згадала дещо катастрофічне. Мініатюра з Шедоном затишно ховалася у мене в декольте і це в той час, коли доведеться приміряти нову сукню! Я судомно озирнулася навколо. Сховати під подушку? Якщо Агата вирішить прибрати, всі слуги будуть пліткувати про мене до кінця життя! В скриньку з прикрасами? Але Еля не допустить такого “поклоніння” і точно викине портрет через вікно. Мене могла врятувати тільки випадкова схованка. 

– Відчиняй вже – просичала Ельвіра. – Чим скоріше ми впораємось, тим більше залишиться часу для тренувань.

– Іду. Але благаю тебе про одне – ніякої магії, поки я обираю своє святкове вбрання! Я більше ні защо не погоджуся вийти в люди в червоній сукні з таким глибоким декольте!