Глава 13

Ельвіра

– Що ти наробила?! – Асторія накинулася на мене одразу, як ми опинилися в її кімнаті. – Що тепер цей пан Ноктюрн про нас розкаже? А я? Як же танці, ти хочеш осоромити мене на весь бал?!

Такою розлючению я Асю не бачила, а наостанок вона і взагалі впала на ліжко та розплакалася. Яка ж в мене все-такі ніжна і чутлива сестра, все через нестачу хоча б краплі темної магії в крові! 

– Асю…  – я хотіла б її обійняти, але привиди не обіймаються. – Чого ти так переймєшся через цього пихатого вчителя? Чула, що він казав про нашу сім’ю, а про тебе? Це в тебе важка хода?! Та ти наче метелик! Люба, припини, ми легко обійдемося без хореографа, я сама покажу тобі всі рухи і до того ж з Зефіра такий партнер, як зі свині балерина! Кажу тобі це, бо я танцювала з Шедоном!

Сестра схлипнула. 

– Отож бо! Тобі легко казати, а я його навіть не бачила!

– Якщо вся справа лише в цьому, ми зараз все виправимо. Я ж обіцяла тобі показати його портрет! Скоро мама доп’є заспокійливе, яке приготувала Марта і піде заповнювати Домову книгу, а ми поки перевіримо її схованку. Впевнена, портрет досі там. 

– Ти впевнена, що зможеш це зробити? 

– Якщо матиму тіло – так! – я побачила сумнів на обличчі Асі. – Добре, даю слово, що не буду використовувати магію ні для чого, крім відчинення замка! 

Я торкнулася її руки і мене потягло, наче хтось щосили дмухнув у спину. Ух! Вже повинна була звикнути до цих відчуттів, але кожного разу перехоплювало дихання і по шкірі бігли мурахи. Я потерла руки і крізь стіну ми почули, як у вітальні пробив годинник.

Скільки себе пам'ятаю, в цей час мама йшла нагору і зачинялася в батьковому кабінеті. Відколи нашого тата не стало, вона нікому не довіряла фінансові справи. Сьогодні на них точно піде багато часу, бо цей бал вимагав стільки додаткових витрат, що мама буде відсутня як мінімум годину! 

Я приклала вухо до дверей і почула, як скрипнули стулки в батьковому кабінеті.

– Все, ходімо! Марта зараз піде в крамницю, слуги будуть прибирати їдальню, так що нам ніхто не завадить! 

Я торкнулася медальйона. Він наче став теплішим, отже, магія прабабці повинна була добре працювати. Асторія “йшла “ за мною, я відчувала її мовчазну пристуність як легкий вітерець, аж поки ми не опинилися біля маминої спальні. Я тихенько прослизнула всередину. 

Килим на підлозі робив кроки нечутними, але треба було поспішати: раптом покоївка вирішить замінити білизну чи прибрати в кімнаті пані? Я покрокувала до книжної шафи. Минулого разу, коли я бачила, як мама відкривала схованку, вона була за тією товстелезною книжкою з домоводства, але сьогодні її, вочевидь, позичила Марта.Тепер всі книжки стояли абияк і я почула над вухом стривожений шепіт Асторії.

– Що таке? Забула де шукати? 

– Не відволікай мене… я намагаюсь згадати закляття компаса!

 В голові після танців пана Ноктюрна був повнісінький безлад, але раптом  відчула, як медальйон Доротеї стає все гарячішим. Рішення прийшло саме, мені навіть і думати не знадобилося – я зняла підвіску і витягнула перед собою руку.

– Це ж магічний маятник! – здивувалася Ася. 

– Саме! Тільки нічого не кажи під руку, а то він приведе нас до складу твоїх улюблений запасів зілля.  

Я зосередилась, намагаючись пригадати мамину схованку і амулет сам собою почав росхитуватись. Я просто вела його вздовж полиці з книгами, але він погойдувався з боку в бік, повторяючи своє “Ні”. Ми перевірили всі полиці і я вже подумала, що мама забрала скриню з собою, коли чорна лілія бабці Доротеї раптом крутонулася і потягнула мене за собою. Здавалося це сама стара відьма вхопила мене за руку, після чого ланцюжок зачепився за ручку шухляди, смикнув її і наче вимкнувся. 

Скринька була всередині і навіть ключ лежав поруч, отже нам не довелося довго мучитись. Я побачила відображення Асі у начищеній срібній вазі – сестра схилилась над шухлядою і похитувалась туди-сюди, наче Доротеїн медальйон. 

– Еля, не тягни кота за хвіст! – промовила вона. –  Що як мене почнуть шукати? 

– Скажеш, що зайшла до мами і її не застала, – відмахнулася я, перебираючи прикраси, старі листи батька і пам’ятні подарунки. В скриньці були навіть наші з Асею дитячі малюнки, які мама зберігала, а вже під ними – те, заради чого ми так ризикували. Портрет цього самозакоханого мага-аристократа. 

– Це Шедон?

Голос сестри мені не сподобався від слова “зовсім”. Навіть по її диханню я могла беззаперечно сказати: цей нахабний красунчик її одразу зачарував!