Глава 12

Пан Зефір Ноктюрн виявився майже таким, як я його собі уявляла, тільки набагато молодшим. Коли я навчалася танцям, зі мною та Ельвірою займався сивий вчитель з подагрою. Йому на кісточки давили черевики і він кривився під час уроків, може тому я так не любила ті уроки. Еля, навпаки розважалася на повну і змушувала нещасного хореографа по десять разів повторювати “падеде” та “жем плює”, поки він не потів від напруги. 

Я обережно зазирнула у вітальню, яка тепер перетворилася на танцювальну залу, і побачила замість старого вчителя токного, наче хворостина юнака з дуже прямою спиною. 

– Добрий день, – я зробила кніксен на знак вітання і мене зупинив погляд холодних сірих очей.

– Проходьте, юна леді, проходьте! Зараз налаштую інструмент і ми з вами почнемо урок. Ваша матінка сказала ви збираєтесь їхати на бал до самих Оберонів? Велика честь і велика відповідальність. 

– Правда? – пробурмотіла я.

– А як інакше? Адже ви будете чи не єдиною представницею нашого краю, а всім відомо, ХТО веде хореографію в нашій жіночій гімназії. Ми займатимемось, поки ви все не вивчите на “відмінно”.

Він схоже забув, що оцінки мене не турбують і поводився точнісінько як під час уроків в магічній жіночій академії. В тому числі налаштовував свій магічний клавесин. Я ніколи не брала уроків музики , але не через поганий слух. Просто грати гами і нудні прави було для мене нестерпним заняттям! 

Ось і зараз довелося стояти і слухати, як вчитель постукує по камертону і перевіряє правильність звучання. Коли клавесин видав своє найвище “доооо” мої тортури закінчилися і я видихнула з полегшенням, хоча й ненадовго. 

Пан Ноктюрн обдивився мене з ніг до голови і почав з зауважень про зовнішній вигляд.

– Ваша сукня закоротка! З-під-неї видно черевички і навіть трошки панчохи! Це порушення етикету, сукня повинна відставати від підлоги не більше ніж на два пальці!

– Але як я зможу в ній танцювати?!

– Повільно! – сказав хореограф і почав переступати з носка на п’ятку вздовж кімнати. – Чи ви вирішили, що стрибатимете, як на сільському ярмарку? До того ж ви своїм вбранням повинні одразу дати зрозуміти – ви вперше на балу! Чим довша сукня, тим більше натяк на те, що дівчина недосвідчена і юна!

“Пфф! – почула я над вухом голос Ельвіри. – Це ще питання, хто тут недосвідчений! Повільний танець? Ну це ми ще побачимо!”

Я вся похолола. Тепер, коли Ельвіра навчилася користуватися магією в стані привида, могло статися що завгодно! Я з жахом подивилась в бік пана Ноктюрна, чи не перетворився він на справжінй десерт, але все було добре. Поки що! 

Під дуже повільну (аж спати захотілося) музику ми почали свою ходу по вітальні. Моя рука лежала в руці хореографа і він весь час робив мені зауваження:

– Не з тієї ноги, юна леді! Легше крок! Тримайте спину рівно і дивіться перед собою, а не на партнера і не треба так чіплятись, наче ви хочете зламати мені пальці! 

Йому легко було говорити, але ті оладки Марти нагадували про себе. До того ж бальні черевички, які цілий рік лежали в скрині, шалено давили и вже натерли мозолі. Коли ми пройшли під музику вже третє коло, вчитель танців знесилив. 

– Бачу, все набагато складніше, ніж мені казали! Ви що, ніколи не бували в шляхетному товаристві? Може взагалі звикли танцювати джигу?

Фьююють! Повз мене щось пронеслося і я майже не сумнівалася, що це сестра. Я ще могла терпіти такі отруйні зауваження і насмішки, але Ельвіра – ні за що! Я заплющила очі і навіть дихання затримала бо клавесин раптово кашлянув, а камертон на інструменті підскочив і видав довгий звук. 

Пан Зефір застиг в безглуздій позі на одній нозі і витріщився на свого музичного помічника, а потім… Вітальню раптом заповнила запальна мелодія, а камертон почав підспівувати ірландську народну пісеньку. У манірного хореографа очі зробилися великими, як блюдця.

– Що відбувається? Як? Це недоречна для шляхетної спільноти музика!

Він якось дивно присів, спробував учепитись за меблі, та не втримався. Ноги самі по собі почали видавати неймовірні фокуси. Пан Зефір, мабуть, і гадки не мав, що має такий хист до виконання джиги, бо відбивив підборами і підкидав худі ноги, аж підлога тріщала. 

На дивні звуки прибігли слуги і навіть Марта з мискою нарізнах яблук, притрушених корицею. Дехто просто витріщався, посудомийка почала плескати в долоні, а камертон високим голосом закінчив останній куплет пісні “Про Тіма, який перебрав віскі”. 

Я стояла, наче вкопана, але чута несамовитий регіт Ельвіри, аж доки не сталося непоправне – обтягуючі шовкові штани танцюриста тріснули на причинному місці. Почувся дружний зойк. Тієї ж миті музика замовкла, пан Зефір завмер, ледь переводячи дихання і став червоним, наче буряк. 

– Панночко Асторіє, – почувся голос Сільвана, який намагався відвернути мою увагу. – Дивіться, пташка полетіла! – і додав голосним пошетом, – Не дарма мати казала, що на штани треба завжди купляти цупку тканину…