Глава 11

Я сподівалася, що Ельвіра помилилася, але не встигли ми встати з-за стола після обіду, як мама повідомила неприємну новину.

– Асторіє, знаю, що ти збиралась прогулятися до крамниці, але сьогодні тобі доведеться залишитися вдома, Марта купить всі інгредієнти для зілля сама.

– Але чому? Мамо, ти ж знаєш, що це моє найбільше захоплення! Ти ж не думаєш, що мене хтось вкраде по дорозі в село, тим більше в супроводі Марти? 

Я була розчарована, бо дійсно любила гуляти з нашою кухаркою. Коли ми відвідували крамницю, я вдихала запах трав, задивлялась на полиці з магічними зіллями і мріяла, що колись буду мати таку ж власну комору. А ще по дорозі ми завжди заходили до пекарні і купляли найкращі еклери чи шоколадні цукерки. Сьогодні вони точно були потрібні, щоб забути цей жахливий ранок! 

Мама відсунула пусту чашку і подивилась на мене з зітханням.

– Люба, у нас залишилось геть мало часу до твого від’їзду. Ти ж бачила запрошення на бал? Ще стільки всього треба вирішити: пошити сукню, купити бальні черевички, зібрати необхідні речі! А головне ти повинна знати все про сам бал, адже мода на танці змінюється, а ми майже рік нікуди не виїжджали. Отже… я вже послала служницю до жіночої гімназії, щоб вона запросила до нас вчителя танців. 

О святі сили! Навіщо я їла оладки на десерт, тепер вони будуть підстрибувати в животі, коли я вчитиму нові рухи! Я перелякано подивилась на маму.

– І коли він прийде?

– Вже за годину. Зараз служниця натре паркет у вітальні і прибере все зайве, щоб ви могли вільно рухатись.

Це була катастрофа! Я навіть не знала, що сказати і повернулася до своєї кімнати з бажанням втекти з дому. Еля подивилась на мене у відображення і наморщила носика.

– Що з тобою? – вона займалася тим, що пробувала виростити на своєму кактусі квіти за допомогою магії. 

– Мама попередила, що замість прогулянки з Мартою я буду наступати на ноги вчителю танців. Чим ближче цей бал, тим менше мені хочеться туди їхати! Не розумію, чого всі так чекають сезону!

– Може тому, що їх цікавить дещо інше крім рецептів зілля і книжок?

–Тобто?

Це прозвучало трохи образливо, наче я вже була тридцятирічною старою дівою. 

– Ну, наприклад, сам Шедон! Чомусь його вважають красунчиком і взагалі зразковим нареченим, хоча я ще ніколи не зустрічала когось більш нудного і правильного! Він, здається, не може жодної фрази вимовити, якщо заздалегідь її не вивчив. Думаю у нього в кишені є власний “Довідник кавалера”. 

– А хіба має таке вже велике значення, як виглядає чоловік? Мені завжди здавалося, що головне те, який він сам…

Закінчити фразу я не встигла, бо Ельвіра мене перервала своїх єхидним сміхом, трохи схожим на Доротеїн.

– Ти пожартувала чи наслухалася маминих порад з розумних книжок? Уяви, що твій майбутній чоловік схожий на пана Гіацинта.

— Ні!

– Або на нашого Сільвана.

– Елю, припини!

– Що таке? Головне ж душа і характер, ти сама це сказала! – Ельвіра пропливла мимо, поправляючи пасма напівпрозорого волосся.

– То він насправді страшний і тільки тому всім подобається що має титул та гроші?!  

– Я пожартувала, дурненька! Шедон не схожий на архіваріуса, у всякому разі минулого разу волосся у нього було – кучеряве і світле, як на картинах з пастораллю. І до того ж ти повинна була бачити його портрет, мама показувала його перед тим, як поїхала до тітки, де мене прокляли! 

В мене підскочило серце в грудях, а щоки одразу загорілися. Треба було якось приховати це від сестри і тому я вдала, що шукаю черевички, щоб перевзутися для танців. Отже, я можу побачити його і дізнатись, чию майбутню наречену доведеться грати! Ще ніколи так не хвилювалася, як цієї миті. Настільки, що майже забула – ми їхали зовсім не для цього, а щоб знайти винуватця зникнення Ельвіри. 

– Не пам’ятаю ніякого портрета, – нарешті я зібралася докупи, щоб відповісти сестрі. – Тоді я думала про інше і не звернула на нього уваги. Думаєш мама його сховала, щоб не нагадував про те, що з тобою сталося?

– Гадки не маю! Але навряд вона вважає сина герцога Оберона винним, тому точно не спалила його портрет. Скоріше за все дійсно зберігає там, де всі наші цінності – у вітальні за картиною. Бідна мама! Вона правда думає, що її магічного захисту вистачить, щоб врятуватися від злодіїв, його ж можна зламати одним пальцем! 

– Звідки ти знаєш?

– Бо ти забула – я пів року літала по будинку, наче осінній листок, підхоплений вітром. Просто кілька раз бачила, як мама відкриває схованку, а чого ти питаєш?

Мій мозок запрацював так швидко, наче намагався вирішити проблеми всього всесвіту.  

– Я ж повинна знати, з ким мені доведеться танцювати і вести нудні розмови? Ти знаєш, як я не люблю сюрпризи!

Еля помовчала, але на мене не звалилася ціла тирада насмішкуватих зауважень, навпаки, вона задумливо пролетіла позв.

– Ти маєш рацію. З твоїм характером можна очікувати якоїсь халепи, а просити у мами показати портрет… краще, мабуть, теж не варто. Просто зазирнемо у схованку, коли вона буде зайнята з домашньої книгою. Біднесенька, їй доведеться записувати витрати щодо майбутнього балу…

Я вся перетворилася на слух і вже була в передчутті, коли в двері постукали і до нас зазирнула покоївка. 

–Панночко Асторіє, вас просять спуститися. Прийшов пан Ноктюрн – вчитель танців.