Глава 10

– То як вам наша кава, пане Гіацинт? 

Мама сиділа навпроти королівського посланця і не зводила з нього уважних очей. Зараз архіваріус більше не виглядав блідим як крейда, навпаки, на його круглих щоках горів самий що ні на є здоровий рум’янець. 

–Просто чудова! Відмінний смак і аромат… – він ледь не сунув носа просто в крихітну чашку. – Що ви туди додали? 

Я знітилась, бо Марта дуже спритно капнула свого зілля і ми сподівались, що гість нічого не помітить. 

– Емммм… наша кухарка велика майстриня, треба спитати у неї, – ухильно промовила мама, але пан Гіацинт вже зробив ще один ковток і просто просяяв. – Здається згадав! Тамаринд? Ні-ні, помиляюся, це мускатний цвіт! Я куштував такий напій лише кілька раз на іменинах спадкоємця і з приводу приїзду іноземних гостей! О, пані Олександра, ви мене вразили, така щедрість! Тепер я почуваюся винним, як мені могло спасти на думку сумніватися в вашому високому положенні. Такі рідкісні спеції за звичайним сніданком, ви мені лестите! 

Я роззявила рота, але мама наступила мені на ногу під столом. Тільки тепер я помітила, що Марта досі стоїть за спиною у інспектора і ховає в кишеню свою паличку.  От такого я від нашої кухарки не очікувала – виявляється вона не тільки побутову магію знала! 

Хай там як інспектор ще якийсь час сидів і насолоджувався напоєм, аж раптом годинник пробив дванадцяту і він наче прокинувся.

– Невже полудень? О, я запізнююсь у справах, дуже хотів би з вами залишитись ще трохи, але служба… 

– Нічого, шановний, ви завжди можете завітати до нас, якщо буде проїжджати мимо. Сільване, допоможи інспектору віднести скриню назад до карети!

Садівник слухняно пройшов до кімнати, де досі лежав відкритий архівний том. Назва мого амулета, дата та підпис підтверджували, що це не підробка, я відбиток пальця - останню власницю. Сільван довго стояв поруч, переминаючись з ноги на ногу, аж поки мама ще раз його не гукнула.

– Та я готовий донести хоч весь стіл разом з цією книгою, але боюся, якщо я її торкнуся, то теж стану несповна розуму, – він покосився на інспектора, який годував канареєк і насвистував з ними в унісон.

– Тихіше! – просичала я, швидко захлопнула фоліант і поклала його до скрині. – Прошу тебе Сільване, зроби вигляд, що у тебе повний рот води, аж поки не закриєш за паном Гіацинтом дверцята карети! Мовчи, бо ти нас занапастиш!  

Це спрацювало. Хоч садівник не був писемним, він завжди слухався кожного наказ і пішов би заради нас у вогонь та воду. Ось і тепер велетень підняв скриню та надувши щоки покрокував слідом за наши гостем. Я дивилася у вікно, як він разом з мамою проводжає інспектора та кланяється, аж поки просто над вухом не почула регіт.

– Елю! – я аж підскочила – Ти можеш так не робити?! 

– Ні, я і без того стільки часу стримувалася! Яка вистава, скажи, тобі сподобалось? 

– Навіть не знаю, ми висіли на волосинці від того, щоб нам викреслили з суспільства і запроторили до буцигарні за підробку амулета Доротеї! І до речі… Це ж твоя робота, як в тебе вийшло використати закляття?

– Ну… думаю справа в тому, що деякий час була в твоєму тілі і носила амулет. Він просочений темною магією і я тепер можу нею користуватись навіть без тіла. Не в повну силу і недовго, але… Цікаво було почути голос Доротеї, вона була сама люб’язність! 

Ельвіра знову розреготалась і я відчула легкий вітерець, коли сестра пролетіла поруч.

 – Але це все лірика! – зітхнула вона. – Головне у нас є підтвердження твоїх прав і офіційне запрошення на бал, не хочеш подивитися? 

Я сумнівалася. Конверт з цупкого паперу був прикрашений гербом герцога Оберона і запечатаний червоним сургучем. Подумавши, я зламала печатку і витягла листок, списаний дуже гарним почерком.

Це було офіційне запрошення, де згадували моє ім’я. день та час візиту в маєток і головні правила, які діятимуть для гостей. Прочитавши їх, я злякалась ще більше.

– Цілий тиждень жити в маєтку у цих зверхніх аристократів?! 

– І що такого? Тобі вже час навчитись поводитись в суспільстві, а то ти скоро перетворишся на відлюдницю, як мати Сільвана. Будеш старою дівою, яка варить зілля десь в домі посеред лісу! 

– Але там буде два десятки інших претенденток на руку і серце іменинника! Вони мене з’їдять. 

– Не з’їдять, навпаки це саме те, що нам треба! – Тепер Еля заговорила зовсім іншим тоном. – Ти ж не забула для чого ми хочемо туди попасти? Чим більше людей, тим менше на тебе звертатимуть увагу. Ми повинні розібратися з Шедоном і його братом, бо один з них, або обидва винні в тому, ким я тепер стала!  Тобі тільки й треба, що іноді йому підігравати. В тому,  що цей нудний красунчик спробує підбивати клинці я не сумніваюся, ти ж тепер володієш такою магічною силою! Потанцюєш з ним кілька разів, погуляєш в парку, нічого страшного.

– Правда? – в мене аж серце заколотилося. – Але я не знаю жодного танцю, а Шедон - вихований син герцога. Мабуть гарний собою і вже точно вміє танцювати. На мене очікує ганьба! 

Еля пирхнула.

– Ти робиш з мухи слона! Нічого складного в тих танцях немає і до того ж мама вже запросила вчителя хореографії з жіночої академії. Здається, він повинен сьогодні прийти, ось з ним і потренуєшся.