Глава 9

– Доброго дня, юна леді, – гість подивився на мене в лорнет і поцокав язиком – Підійдіть до мене, я повинен оглянути ваш медальйон. Це правда, що він належав вашій прабабці? Відома, досить відома особа. 

– Так, – я наблизилась, відчуваючи тремтіння і продовжувала дивитись під ноги, як і вимагав етикет.  

– Дуже добре. В такому разі зніміть його і дозвольте перевірити, чи це не підробка. Останнім часом почастішали випадки виготовлення копій артефактів. Все заради отримання титулу і місця при дворі, а це небезпечна практика я вам скажу! Сподіваюсь, це не спроба незаконно потрапити на останній сезон до герцога Оберона? 

Я не витримала і підвела очі. Та хто він такий, щоб звинувачувати мою матір і мене у брехні? І взагалі здався мені той Шедон, будь він хоч самими сином короля, я ніскільки не спішила вийти заміж. Щоки почали палати і не тільки у мене. Краєм ока я помітила у відображенні Ельвіру і вона виглядала просто розлюченою! В той момент, коли архиваріус взяв до рук посоха і торкнувся медальйона, Еля щось прошепотіла і від її прозорих пальців потягнувся ледь помітний туман, а далі…  Детектор загудів і завібрував в руках нашого гостя.

Спочатку я завмерла і навіть дихати припинила, але нічого не відбулося і я вирішила, що саме так цей посох і працює. Навіть зраділа, що сестра не може користуватися магією в образі привида, але зарано.

Як тільки перевіряючий знову спробував торкнутись амулета, почувся тріск, в різні сторони полетіли кольорові іскри і його відкинуло назад. Мама зойкнула, я зіщулилась, а через секунду всі почули досить розбірливий єхидний голос:

Ой, летить інспектор, наче той грак,

В кишені — реєстр, у мізках — бардак!

Тицьне папером — отримає зась,

Бо темна магія в носа вчепилась якраз!

Мама схопилася за серце і я кинулась до неї, щоб посадити в крісло, а сама непомітно озирнулася. Відчувала, що Ельвіра кружляє десь поруч і найбільше боялася, що  зараз вона викине ще який-небудь фокус. 

– Нічого страшного, – не одразу промовив гість і потер обпалену руку. – Певно цей амулет має особливий захист… старовинна магія! Зараз я його нейтралізую.

Він промовив якесь закляття і простягнув руку до бабусиного подарунка, але краще було цього не робити! На столі чекало частування і один з келихів здійніявся в повітря і почав кружляти навколо коротуна. При цьому невідомо звідки знову почувся той самий насмішкуватий голос:   

Варила я зілля, мішала хвостом,

Пригощу інспектора міцним вином!

Вип’є ковток — і забреше як пес,

Буде стрибати, аж поки не щезне стрес!

Архіваріус зреагував миттєво. Він затулив рота обома руками і келих вилив йому весь вміст за пазуху, а потім зі дзвоном впав на підлогу. 

– Це неподобство! – тепер інспектор почав ремствувати і зробився червоним, наче рак. – На мене напали під час виконання службових обов’язків, я буду змушений повідомити про це в міністерстві. Ваш амулет потрібно конфіскувати і зберігати під особливим захистом! 

Гість почав задкувати, тримаючи жезл перед собою, але зачепився за край комода і впав би, якби його не підтримав Сільван. З медальйона при цьому почувся задоволений сміх:

Чиновник прийшов — штани затріщали,

Ми таких дурнів у котлах варили і гостей пригощали!

Тікай звідси, пиши свій звіт,

Доротея передає тобі палкий привіт!

– Святі сили, – ледь чутно прошепотіла мама. – Як це можливо? Невже твоя бабця і з того світу не дає нам спокою?

Я почула гуркіт та заплющила очі, а коли розплющила, бідний інспектор вже втратив свідомість. Сільван підхопив його вчасно і тепер відніс до крісла та обрежено посадив, підклавши під голову подушку. Мама миттю схопилася за дзвіночок, щоб покликати  Марту і та витягла з кишені нюхальні солі у маленькому флакончику. 

– Що? Де я? Що відбувається? – нещасний підкнувся від гострого запаха і почав озиратися, але садівник однією рукою  повернув його назад.

– То вам, пане працівник тойво… стало зле! Ви краще не підводьтесь, а то ледь не відламали прикрасу за меблях. Її королівський коваль робив рік тому, дорога річ. 

Посланець підстрибнув та схопився за розірвані штани. 

– Це неподобство, ганьба, я міністерський працівник! Де медальйон і моя скриня з документами? Я негайно його забираю та передам на додаткову перевірку, треба все зафіксувати! 

– Та куди вона дінеться! – миролюбно сказав Сільван. – Ваша скриня така важкезна, що пані Олександрі чи панночці Асторії не подужати з місця здвинути. А якщо вам щось треба записати, то скажіть, я принесу перо та папір і навіть пісок, щоб посипати і чорнила не розмазалися. 

Я почула, як Еля вголос регоче і проноситься повз, щоб вискочити геть з вітальні, але не могла до неї приєданатись. 

– Це катастрофа, – блідими губами прошепотіла мама. – Тепер про нас скажуть, що ми напали на королівського слугу та використали проти нього темну магію! Що ж робити?!

– А може, пані, я пригощу його кавою? – ледь чутно промовила Марта, що досі чекала в вітальні.

– Кавою?!

– Так… з крихіткою Зілля забуття.

Ми з мамою перезирнулись і вона кивнула, бо це була остання наша надія!