Глава 8

Переодягнутися та швидко спускатися вниз! Легко сказати, адже на мене чекав не хто-небудь, а працівник магічного міністерства! 

– Я б залюбки тебе підмінила, – Еля ще раз подивилась у дзеркало, та прискіпливо поправила зачіску. – Але боюся не зможу витримати такої нудьги! Ще почну позіхати в присутності гостей і в мами станеться серцевий напад.

В цей час я визирала з вікна і навіть прослизнула трохи крізь шибку, щоб краще роздивитися нашого гостя. Згори було видно не дуже добре, крім того, що це дуже гладкий чоловік з блискучою лисиною і в камзолі з золотою вишивкою. В руках у нього був тримав посох, а позаду переступав з ноги на ногу Сільван, що тримав невелику скриню. 

– Навіщо ти підбурила маму? Уявляю, що подумає про нас цей королівський посланець, коли тут такі слуги… 

– А ти не здогадуєшся? – хмикнула Еля. – Він єдиний, кому хоч вовк траву їж! Байдуже – цей надутий індик, або всі Оберони з їх вищою магією разом! Уяви собі, як почуватиметься Шедон, в присутності якого всі втрачають дар мови, а слуги стоять по струнці і моргнути бояться! Він звик до того, щоб йому ледь не чоботи цілували, а наш любий Сільван нахилиться хіба якщо побачить цікаву квіточку! І до того ж, може ти не знала, але на нашого садівника не діє магія. Ніяка, навіть темна! 

– Не може бути! – я обернулась, хоча розуміла, що нікого не побачу поруч.

– Може! – просила вона прямо на вухо. – Я підслухала, поки була невидимою.Ти просто недооцінюєш знахарок! Мати заговорила Сільвана, щоб йому ніхто не нашкодив, коли він піде служити до магів! Ти ніде не знайдеш охоронця, від якого будь-яке заклятті відскаує, як від стіни. Йому не те що Шедон не страшний, а думаю навіть Абсент не наврочить, щоб він там не задумав! І вірнішого слуги ти не знайдеш, Асю, Сільван нам дуже знадобиться, бо ми поїдемо у справжнє вовче лігво! А до того ж… – хіхікнула вона. – Хто ще підніматиме мені настрій в клятому маєтку Оберонів? 

В цей момент я почула голоси і знову визирнула назовні. Мене розбирала цікавість, але скоро її наче вітром здуло, бо я побачила, що робить моя сестра-близнючка. Її наш гість не зацікавив абсолютно, зате очі загорілися, коли Ельвіра відкрила шафу. 

– Тобі потрібна найкраща сукня, щоб цей пихатий представник двору втратив дар мови, ось ця, червона підійде! – радісно повідомила вона і зняла плаття з вішака.  

– Не підійде! – я кружляла поруч, аболютна безсила якось на неї вплинути. – Вона занадто відверта, подивись який глибокий виріз, і колір… це точно не для зустрічі з представниками королівської служби! Я повинна була одягнути її на вісімнадцятиріччя, якщо ти повернешся й ми влаштуємо бал. 

– А я що, не повернулася? 

Еля вже встигла скинути домашній одяг і залишилася в самій сорочці і це була катастрофа! До всього саме тепер двері відчинилися і зайшла покоївка, тому мені довелося знову сховатися в кутку за фіранкою. 

– О, панночко Асторія, до чого ж ви гарна! – сплеснула руками Агата. – Вам так личить червоний! І тканина дорога, то цей пан одразу побачить, що ви з заможної родини! 

Вона продовжувала в тому ж дусі, затягуючи шнурівку і розправляючи мереживні рукава. 

– Подай мені ще скриньку з прикрасами, – очі у Ельвіри просто сяяли, а мені хотілося провалитися крізь землю через таку нескромність. 

Мабуть, я думала дуже голосно, або ненавмисно щось зробила, бо моє бажання виконалося і я миттю полетіли вниз крізь два поверхи, поки не опинилася біля входу. 

При цьому я ледь не впала на голову міністерському службовцю, який щось бурчав під ніс, поки піднімався сходами.

 – Обережно зі скринькою, йолопе, – кинув він невдоволено, озираючись на Сільвана. – Це тобі не мішок зерна.

– Слухаюся, пане міністр, – прокректав наш сдівник. – Я намагаюся, але вона така важка! 

– По-перше, я не міністр, а працівник королівського магічного архіву! – коротун випростався і ткнув пальцем у вишиту на камзолі емблему. – А по-друге, в скриньці дуже сильні артефакти, тому вони багато важать!

В мене все похололо всередині. То у нього з собою магічні предмети? Може мені прийдеться проходити випробування, щоб довести, що я можу володіти медальйоном Доротеї? 

– Так таки так… – промовив Сільван, здуваючи муху, яка сіла на кришку скриньки. – Ви не переймайтесь, пане працівник! Я недавно подужав поставити на місце кам’яний паркан, повз який ви їхали, а він скажу я вам важкелезний… то вже донесу ці арте..артефракти! 

Королівський посланець підвів очі до неба, але саме тепер їх зустріла мама і я прожогом кинулась назад до своєї кімнати. Покоївка вже пішла, тому я могла більше не ховатися. 

– Еля, там… – слова застигли в мене на губах. – Що ти робиш?!

– Трохи виправляю ситуацію. Ти така бліда, а спадкоємиця Доротеї повинна бути, як вишенька у повному соку. – Еля вже нафарбувала губи яскраво-червоною помадою, а тепер наносила рум’яна та на додачу попшикалася парфумом. 

– Ти збожеволіла! Цей працівник архіву такий докучливий і правильний, як ти збираєшся з’явитися перед ним в такому вигляді?!

– Ніяк. Бо боюся я засну від нудьги, краще подивлюся за всім збоку… 

Я тільки рота розкрила і майже одразу відчула, що мене тягне, наче магнітом. Ще мить –  і я опинилася у власному тілі, в тій самій червоній сукні, з модною зачіскою і помадою на губах. 

– Панночко Асторіє! Скоріше, вас кличе пані, всі вже у вітальні! - почулося з-за дверей.

В мене не було часу на те, щоб виправити те, що наробила Еля. Довелося ледь не бігом спуститися вниз і тепер в мене серце вискакувало з грудей. 

– А ось і моя дочка! 

Мама повела рукою до мене і королівський посланець розвернувся всім тілом, бо шия у нього була занадто коротка і ховалася у тугому комірі. 

– Добрий день, – я зробила реверанс, сподіваючись, що не забула, як діяти правильно. Сільван досі стояв тут же і тепер поступився мені дорогою, ледь на заваливши старовинну вазу. Катастрофічний початок, а на додачу ще й Еля була десь в кімнаті й від неї можна було чекати нового сюрприза.