Глава 7

В тому, щоб бути “привидом” є свої переваги! Коли Еля спустилася до сніданку, я просто пролетіла крізь стіни за якісь кілька секунд. Дивно, але хоча в мене не було тіла, я відчувала запахи і в шлунку щось заворочалось, коли Марта принесла свіжі млинці та грінки. 

Мама теж сіла за стіл, але виглядала стурбованою та блідою. Вона поставила перед собою новий випуск “Чарівника” і той сам собою гортався, поки Марта наливала каву. 

– Є щось цікаве? – Ельвіра наминала сніданок за обидві щоки, і це та, яка знущалась з моєї фігури! 

– Поки що ні, але я дуже хивлююся. Досі не вирішила остаточно, чи варто тебе відпускати, – мама зачарувала ложку, але замислилася і та насипала вже шість порцій цукру. – Розумію, що є обов’язок з'являтися на такі масштабні події, але мене мучать погані передчуття. Дорога досить далека, а там ти будеш сама. Що як з тобою станеться те саме, що з Ельвірою?

Я кинулася втішити бідну маму, але руки ковзнули мимо неї, я навіть не змогла її обійняти. Зате Еля витримала все без жодної ознаки страху чи хвилювання.

– Матусю, ти все бачиш в надто темних кольорах. Я не буду сама, а спочатку заїду до тітки, бо маю вперше показатися на балу у гідному супроводі. Ти з знаєш тітоньку Меланхолію! Вона як квочка! Хоч би не приколола поділ моєї сукні до свого, аби я не загубилася. 

– Все це так, проте твоя сестра зникла, коли у неї гостювала! 

– Але ж ми цього не знаємо! З маєтку тітки Еля поїхала і з нею все було гаразд. В крайньому випадку ми можемо взяти когось для охорони. Наприклад, нашого садівника. 

Я аж підскочила і пролетіла крізь стелю після такої заявки. Що? Садівник? Коли я повернулася, сестра продовжувала розмірковувати вголос, тримаючи ложку з джемом в руках. 

– Ми можемо переодягнути Сільвана в костюм дворецького, у нас же є старий на горищі? Треба його випрати, дещо змінити згідно моди і ніхто ні про що не здогадається! 

– Але Сільван не чарівник! – закричала я на вухо Елі, яка вдавала, що геть мене не помічає. – Він син сільської травниці!  

Сестра відмахнулася, наче на неї сіла якась комаха і відповіла без тіні сумніву.

– Подумай, мамо, йому навіть і магії не треба, бачила, як він викорчовує старі дерева? – очі у Ельвіри загорілися віз захвату, а я відчула, що моє обличчя палає від сорому. – До нашого екіпажу ніхто на милю не ризикне підійти, а рота йому взагалі не потрібно відкривати. 

– Зупинись! – просичала я до сестри. – Попереджаю, наступного разу не пущу тебе в своє тіло! 

Не знаю, чим би це закінчилося. Мама завжди була поміркованою, але коли мова йшла про безпеку, вона могла піддатись на вмовляння. На щастя (тоді я думала що мені повезло!) ми почули як з вулиці щось кричить той самий Сільван і мама наказала його покликати. 

Треба віддати Ельвірі належне, зростом наш садівник був дійсно такий, що доводилося нахилятися в одвірку. Під засмаглою шкірою грали м’язи, але його мова і манери… 

– Пробачаюся, пані,– він зам’явся на порозі. – Я прибирав старий плющ на паркані, там де ви казали закласти каменем діру… ну, ту куди минулого року в’їхав віз, коли повертався з ярмарку і візничий заснув, бо перебрав пива…

– Сільване, в мене все добре з пам'яттю, ти ж не це хотів сказати? – мама нарешті його перебила. Еля хіхікнула, а я закотила очі.

– Так, точно… То про що це я. Коли я закладав ту діру, то побачив як з горба їде карета. Тут одна дорога – тільки до нас, то я подумав, ви повинні знати. 

Мама схопилася на ноги.

– Карета? Ти нічого не переплутав?

– Ні, – Сільван покосився на Ельвіру, яка солодко йому посміхалася. – Така червона… з золотими дверцятами, я ледь не осліп, так відбивалося сонце.

– Гаразд йти і продовжуй працювати! Якщо під’їдуть до воріт, передай kU-IFN7A , що я наказала впустити.

Сільван ще потоптався на порозі, страшенно почервонів і пішов геть, а Еля як ні в чому не бувало взяла з блюда ще одну грінку.

– Асторіє, ти розумієш, що це означає? – звернулася до неї мама. Мені було дуже ніяково, наче в мене забрали не тільки тіло, а й особистість, але що я могла зробити? – Карета може належати тільки комусь з королівського двору. Або це привезли запрошення, або приїхав хтось з міністерства занести до архіву твій амулет. Облиш нарешті джем і негайно йди до себе та переодягнися! Я тебе останнім часом не впізнаю… мабуть злиття з темною магією не пройшло дарма.

Ельвіра неохоче підвелася.

– Зі мною все добре, матусю, не переживай, будь ласка. Я буду поводитись, як належить! 

Вона поцілувала маму в щоку і ледь не підстрибуючи побігла нагору до моєї спальні. Тобто до нашої, бо тепер я не могла ніде сховатися ні від самої Ельвіри, ні від її нескінченних вигадок!  Залишалося тільки сподіватись, що ми якнайшвидше розгадаємо таємницю і зможемо повернути її у власне тіло, про що я тепер мріяла як про найбільше щастя в світі.