Глава 5

Я кинулася вниз сходами, розчахнула двері і побачила Марту в нічній сорочці і з амулетом в руках. Наша кухарка заскочила на крісло і перелякано дивилася кудись в одну точку. 

– Як ти мене налякала! – серце бухало так, що важко дихати. – Верещиш, наче навіжена, що сталося? 

Марта тремтячою рукою показала в темний кут кімнати, звідки поблискували два червоних вогника. 

– Вельзик? – я миттю зрозуміла, що порушник порядку – наш кіт. – Як ти сюди потрапив? 

Я хотіла схопити його за шкірку, але де там! Нахаба голосно нявкнув та вискочив зі своєї засідки. Виглядало все так, наче наш кіт бігав за невидимою іграшкою і до мене почали прокрадатися здогадки.

– Еля? – ледь чутно прошепотіла я і покосилася в бік невеликого дзеркала, що висіло на стіні біля умивальника. 

Напівпрозорий силует сестри похитувався у відображенні і вона відчайдушно махала рукою, показуючи кудись в дальній кут кімнати. Тепер і я побачила що там щось лежить, нахилилась і підібрала “Вісник чарівника”. Газета була за вчорашній день і, судячи з усього, Марта зробила з неї хлопавку від мух. 

Вельзевул, побачивши мене, ще раз голосно занявчав і зробив хвіст трубою, наче хотів щось сказати. Я розгонула газету і в очі кинулася величезна колонка і новинах. 

“Новий сезон в маєтку Оберонів”.

Я почала читати і не помітила, що в кімнату зайшла також мама з підсвічником в руках, у довгій сорочці та чепчику. Вона вочевидь теж почула вереск Марти і вже придумала щось страшне, бо виглядала дуже блідою. 

– Вибачте, пані, я не хотіла вас збудити, але в домі відбувається щось дивне, – кухарка голосно ковтнула і покосилася в куток, де тільки що сидів Вельзик. – Я вже помолилася і лягала спати, коли двері самі відчинилися і до мене залетіла… – вона зіщулилась і закрила обличчя однією рукою, а іншою показала на мене. 

– Асторія?

– На, пані, не панночка, а та газета, за якою ганявся кіт. 

Мама підійшла ближче до Марти і поклала руку на її чоло.

– Жару начебто немає, можливо ти переплутала трави, коли готувала снодійне зілля? 

– Але пані! – Марта спалахнула від образи. Це був удар по її гідності, бо побутова магія була її козирем. Мало хто знав стільки секретів і так дотримувався рецептури, саме тому її пироги з м’ясом, булочки та напої можна було поставили хоч королю на стіл. 

Я обережно подивилась у дзеркало. Ельвіра поставила руки в боки і відчайдушно жестикулювала, тицяючи то в бік Вельзика, то в бік газети в моїх руках. 

– Мамо, я не думаю, що Марта наплутала з магією, можливо справа в цьому? 

Серце в мене бухало, як божевільне. Те, що ми з сестрою задумали, ніяк не входило в мої плани, але Еля мала рацію. Мені ніхто не повірить, якщо я розкажу про свої здогадки! Ба навіть про сестру я не могла розповісти, бо мене вважатимуть божевільною, або одержимою, а цього я ніяк не хотіла.

– Де мої окуляри? – мама озирнулася, а я, нарешті, змогла хоч десь використати свої здібності. 

Я прошепотіла потрібне закляття. Пенсне за моїм наказом пролетіло крізь прочинені двері і акуратно опустилися просто на ніс. Мама почала читати і чим далі її очі бігали по сторінці, тим смурнішою вона ставала. 

– Не може бути, щоб ми це пропустили! В списку запрошених є і наше прізвище, як же так!

– Де?! – я нахилилася і стала водити пальцем по рядках, аж поки не упевнилась, що мама не вигадує. 

– Хіба вони не знають, що у нас ще не минуло року після зникнення Ельвіри? Ми навіть не влаштовували свято на твоє повноліття! До того ж… Оберони аристократи, які вважають, що біла магія – для простолюдинів! – раптом мама змінилася в обличчі та подивлась на мене. – Невже це все через амулет? 

Я торкнулася прикраси Доротеї. Досі присутність чорної лілії давала мені лише одну нову здатність – бачити мою “зниклу” сестру і я геть не розуміла, про що мова. 

– Що ти маєш на увазі?

– Я вже казала, твоя прабабуся мала дуже сильні магічні здібності і великою мірою їй допомагав амулет. В ньому, якщо мені не зраджує пам’ять, сконцентровано сили як мінімум трьох поколінь, але… Як вони дізнались про те, що ти стала його власницею? 

В мене відповіді не було, але тінь Ельвіри продовжувала робити якісь знаки. То щось малювала в повітрі, то наче складала чи перебирала в руках. Я, як не старался не могла її зрозуміти, аж поки мене не осяяло. 

– Може вони звернулися до провидиці? – Еля радісно закивала, отже я правильно зрозуміла її натяки. 

– Можливо… Адже Шедону виповнюється двадцять один, йому повинні підібрати наречену вже в цьому році.

– Що?! – такого поворота я не очікувала. – Думаєш вони все це організують заради того, щоб його одружити? Тоді там буде весь світ!

– А ти не звернула уваги, скільки сімей потрапили до списку? Майже весь світ і є, але мене вони не цікавлять. Ти мій найдорожчий скарб, Асю, я не готова так ризикувати ще раз! Можливо, нам варто написати, що ти захворіла?

Мене б такий поворот влаштовував, але раптом в нашу розмову втрутилась Марта.

– Ви можете робити, як хочете, моя пані, але я б не стала відмовлятися, бо про панночку Асторію підуть різні плітки. Люди такі злопам’ятні! Будуть казати, що в неї слабке здоров’я і не посилатимуть сватів.   

Мама зняла окуляри і ще раз подивилася в газету, наче список міг сам собою змінитися і в ньому не буде мого імені. 

– Ти права, Марто, я про це не подумала. Ася повинна вдало вийти заміж і було б егоїстично лишати її такого шансу, – вона підійшла ближче і обняла мене за плечі. – Люба, думаю у нас немає іншого вибору. Тобі доведеться поїхати на відкриття сезону, завтра я викличу швачку і ми щось придумаємо з приводу сукні. 

– Не обов’язково, – миттю випалила я. – Я не збираюсь підкоряти серце Шедона!