Глава 4

Довелося почекати, поки мама піде до себе, щоб разом з нею прослизнути у двері, точніше крізь них, бо виявилося, тепер я можу легко проходити через будь-які перепони. Товсті кам’яні стіни правда не пробувала, якось страшнувато залишитись всередині, тому все-таки я спустилася сходами і опинилась на кухні. 

Щастя, що безтілесна оболонка невидима для навколишніх! Я так і застигла на місці, бо сестра наминала булочки, наче це був делікатес, який привезли з заморських країн. Наша кухарка Марта теж стояла з роззявленим від подиву ротом. 

– Мммм… пробач, Марто, я хотіла сказати, дуже смачно, – нарешті Ельвіра проковтнула вечерю і поцілувала нашу помічницю. – Какао особливо! Ти чарівниця, рецепт з нового журналу побутової магії? О, а це горішки, можна я візьму один? 

– Звичайно! – кухарка покліпала очима, але, вочевидь, була рада, що молода пані нарешті почала їсти й вийшла зі свого добровільного ув’язнення.

– З’їм у себе в спальні! Добраніч! 

Ельвіра вже почала виходити з кухні, але тут їй на очі потрапив кактус, що самотньо стирчав з темного кутка. Сунувши смаколики в кишеню, сестра рішуче попрямувала до нещасної рослини. 

– А чому він тут? – невдоволено запитала вона, та потягнула до себе горщик.

– Ну так, з того часу, як пані Ельвіра зникла нікому за ним доглядати. Тут потрібна особлива магія, я поливаю, але він все одно чахне.

– Звичайно, бо ви запроторили його в куток.

– Але ваша мати плакала кожного разу, коли бачила цього… цю квіточку. Мені не хотілося її зайвий раз засмучувати.

Бідна Марта не знала, куди подіти очі, хоча ні в чому не була винна. Ніхто не розумів, як можна прикипіти серцем до цього маленького колючого уродця, який тепер став ще більш занедбаним. 

– Бідненький, зараз ми тебе полікуємо, - Ельвіра потерла руки і провела долонями вздовж кактуса, який просто на очах зазеленів і викинув квіточки. – Так набагато краще, віднесу його в кімнату.

– Але як вам вдалося?! – Марта досі стояла з рушником в руках і круглими очима.

– Це все медальйон, - миттєво відповіла Еля. –  Мама подарувала, я тепер вмітиму трохи більше, ніж раніше! 

З цими словами вона підхопила горщик, кинула в рот горішок і швидким кроком рушила нагору у мою спальню. 

– Ти ледь нас не видала! Поверни негайно моє тіло! – накинулася я не сестру, як тільки ми опинилися сам на сам. – І припини жерти, через тебе я стану гладкою і не влізу в жодну сукню! 

– Я не їла шість місяців! - ображено відповіла вона. – І чесно кажучи, залюбки б повернулася не в твоє, а у власне тіло, але гаразд. Тільки спочатку давай домовимось. 

– Ти мене шантажуєш! 

– Тільки трошки, бо ти дуже нерішуча. 

Вона простягнула руку і поманила мене до себе. Як тільки наші пальці торкнулись, мене знову наче підхопив порив вітру, відірвав від підлоги і закинув на законне місце. Я помацала себі видихнула з полегшенням, а Еля тим часом продовжувала розмірковувати. 

– Отже, до справи. Тобі треба зайняти моє місце, Асторіє, погано тільки те, що мама не погодиться на таку підміну. Вона боятиметься, що і з тобою теж щось станеться! 

– Так і є! Мене не запрошували на щорічний бал, бо в мене дуже слабка магія! Для  Оберонів я пусте місце, можу хіба попроситися служницею! А що, буду розносити напої і за всім прослідкую.

Це була чиста правда, але не вся. Я не так боялася, що стану наступною жертвою божевільного мага, як свого професійного фіаско. Вже бачила, як дорослою оббиваю пороги і прошу взяти мене не заміж, а на службу прибиральницею!  

– Можеш не молоти дурниць? – розгнівалася Ельвіра. – Подумай головою! Ти отримала амулет Доротеї і він тебе прийняв, а тому зараз володієш такою родинною магією, що всі інші чаклунки повинні тобі чистити взуття! Питання лише, як переконати маму… але я, здається придумала.

Еля так нервувала, що перестарался і замість пройтися кімнатою, вилетіла кудись крізь стіну. Я чекала досить довго і вже почала хвилюватися, чи з нею чогось не сталося, аж поки почула переляканий крик і доносився він з кімнати на першому поверсі.