Глава 1

– Асторія, відчини, будь ласка! 

Голос мами змусив мене швидко витерти сльози та поставити на місце рамку з фотографією. Вчасно, бо досі я сиділа на підлозі і плакала, хоча сьогодні повинна радіти кожній хвилині. Свято з приводу повноліття було чудовим, але мені не вистачало головного – сестри-близнючки, яка безслідно зникла. Тієї самої дівчини, що обіймала мене на старому фото. 

Пройшло вже пів року, як Ельвіра сіла в екіпаж, щоб їхати від тітки додому, а далі наче розчинилася в повітрі. Зникла і ніхто нічого не бачив! Мама збилася з ніг, наймала найкращих людей, все марно. Ніхто не міг зрозуміти, куди поділася темна магиня, яка вміє за себе постояти! Закохатися і втекти, як сказали нам детективи? Навряд чи в домі нашої тітки Меланхолії знайшовся б такий “екземпляр”! 

Всі вони просто не знали Елю. Це я – світла романтична натура, а мою сестру міг хіба що викрасти харизматичний демон. Я відкинула сумні думки. Посміхнулася крізь сльози та підвелася, щоб впустити маму в спальню. 

– Вже пізно, чого ти не лягаєш? – вона виглядала трохи сумною, а ще явно схвильованою. 

– В мене трохи болить голова… – довелося збрехати, бо в тій голові насправді крутилися різні думки і плани, які мамі поки що не варто знати. 

– Може не треба було куштувати слив’янку? Марта, звичайно, вміє готувати напої, але ти така тендітна.

Мама погладила мене по щоці, але я одразу помітила, що вона щось ховає за спиною. Серце чомусь стислося, передчуваючи недобре і я підвела очі в очікуванні.

– Хотіла віддати це ще вранці, але ніяк не можу зібратися з духом. Я довго думала, що з цим робити і вирішила… словом, вітаю тебе з повноліттям! 

Вона простягнула маленьку скриньку, дуже гарну, інкрустовану камінням, на кришці – знак нашої сім’ї, точніше герб родини по маминій лінії. 

– Що там? – чомусь не ризикувала сама подивитись.

– Це належало моїй бабусі. 

– Доротеї?! Так вона ж була коронованою темною відьмою, не думала, що ти таке зберігаєш.

– Вона була дуже сильною чарівницею, Асю, а все інше – то вигадки недалеких людей. Хіба ти не знаєш – варто тримати дійсно сильний дар, і тебе одразу зараховують до армії пітьми, – мама підібгала губи, бо ніколи не приховувала, від кого ми ведемо свій рід і дуже цим пишалася. Правда зараз я бачила сумніви в її очах і зрозуміло чому. – Я хотіла, щоб це носила твоя сестра, але тепер… думаю, амулет повинен належати тобі.

Я вухам своїм не повірила.

– Мамо, що ти таке кажеш? Якщо він правда прабабчин, то уявляєш скільки в ньому накопичилося магії? Та ще й темної! 

– Ти остання з третього коліна, якщо не приймеш це в дар, всі сили нашої родини просто перетворяться на… – вона клацнула пальцями, даючи зрозуміти, що це буде катастрофа. 

Я побачила в маминих очах сльози і відчула, як мене майже зносить лавина власних почуттів. Всі знали, що відьми-близнючки стають носіями різної магії, Еля – справжній згусток темної енергії, а я – навпаки, без краплі темних сил. Ніхто навіть не сумнівався, що моя сестра прийме в дар родинну магію, а тепер мені доведеться одягнути амулет Доротеї. Я була в шоці, адже ми були абсолютно несумісні! 

– Ні, не можу, я до такого не готова! – то була відчайдушна спроба, але мама швидко знайшла моє слабке місце.

– Я просто хочу… це було б так, наче твоя сестра жива, розумієш? 

– Еля жива, ми її знайдемо, я точно знаю! – слів бракувало і я кинулася обіймати маму за плечі, що здригалися. – Ну гаразд, якщо ти так вважаєш… сподіваюсь від мене не залишаться самі шматочки.  

Я повернулася до стола, обережно відчинила скриньку і ледь не зойкнула. Амулет був неймовірний – чорна лілія здавалася живою, а діаманти на пелюстках нагадували краплі роси. На додаток всередині квітки пульсував крихітний червоний вогник, що нагадував серце. 

Пальці тремтіли, коли я потягнула за ланцюжок, а долоні спітніли від страху та хвилювання. “Це заради тебе, Елю”, - майже нечутно прошепотіла я та одягнула амулет на шию. 

Міцно заплющила очі і навіть дихати перестала, прислухаючись до відчуттів. Палає? Морозить? Хоче відірвати магією від підлоги і жбурнути у вікно? Наче нічого не відбувалося і я потроху підвела повіки. Мама стояла там же, де хвилину назад, але вже не плакала, навіть знайшла в собі сили посміхнутися.

– Тобі дуже личить. Не знімай його, нехай це буде твій оберіг! – вона поцілувала мене і швидко пішла, поки сльози знову не ринули з очей. 

Я досі була шокована і повільно підійшла до дзеркала, щоб подивитись на прикрасу. Тоді це і сталося. 

– Хм…  Непогано, але на мені виглядало б краще.

Я ледь не впала з переляку і тільки встигла вчепитися в спинку стільця. 

– Еля? – голос мені зрадив і з горла вилетів тільки глухий шепіт. Я почала судомно озиратися, та в кімнаті нікого не було, хіба таки це була дія темної магії.

– Ну нарешті мене хоч хтось почув! – відповів радісний голос. – Вітаю з повноліттям, сестричко! 

***

Дякую за те, що обрали мою історію з відьмочками-близнючками! Не забудьте додати її в бібліотеку, щоб не загубити - попереду багато пригод, кумедних випадків і кохання. Буду дуже взячна за ваші відгуки та сердечка! Також ловіть обіцяний подаруночок 3-QWctjS