Штурм пекла

1

Було у Бре́ді* йшли гуляння
Такі що їх Господь цуравсь.
Тікав з ікон іще зарання
І на розп’яттях відвертавсь

Від тих гулянь жовтіли ріки,
Від ґвалту убивало мух.
Відчувши дрібку Грети криків,
Віддавав душу Святий дух

Коли у домі така жінка,
То без роботи нудить пес.
Готова влізти в люту бійку
Чи з мужиком стати на герць.

Але завада із останнім –
Кого повстанці на війну,
Кого іспанці в буцегарні
Забрали всіх по одному*.

Поля спустіли, гине жито,
Поживнеє стриба в ціні.
Язик ще можна надурити,
Кишку і шлунок, бігме, ні

Важкі часи Брабанту стали.
Мадам шепочуть: «Уночі
Чортів дівчата упіймали,
Коли вони були в печі.

Вдавали з себе сажотрусів,
Очима блимали, плели,
Що у них змії замість вусів,
Аби не вмерти від чуми.

І що то зовсім не копита,
Що роги – то лише колтун.
І хвіст – пасок, ікла як ікла,
А дим із рота – то тютюн.

Але тому не йняли віри.
Схопивши з припічку ниток
Сміливі і рішучі діви
Пришили їх до подушок*»

Аж тут до гурту гребе Грета.
Висока стала між кобіт –
Влізла на бочку просто неба
Та закликає Євин рід:

«Коли людина хоче їдла,
Але гаман вже спорожнів,
Згадає хай про злото й срібло
Наживи спраглих лихварів

Податки, мита і побори
Попів, іспанців-крадіїв,
Дукати, гульдени, дублони*
Наші осіли у чортів!

Хіба не мудрість то народна:
“Де п’ять жінок – то вже рятуйся”?
А нумо, сестри безбороді,
Мершій на пекла штурм готуйся!»

***

І ніби чарами повиті,
Жінки корились Маргариті,
Зібрали зброю по хлівах,
Стріляли стріли по щурах.

2

Як бурштином світанок розкинув стежки,
Простягає доріжки річками до хмар.
Ось і Грета задмухала сонні свічки
Та згорнула була свій розгорнутий план.

Зашморгнула шпагатом клунок на обід,
Натягнула шолом, і на спід до чобіт
Прив’язала ножа та тугим ремінцем
Причепила до тулуба піхви з мечем.

Не забула вдягнути ажурну вуаль – 
В ошуканців із Пекла поцуплену річ.
З нею можна вдавати, що ти сенешаль,
Коли плаття і чоботи латані чи

Надурити громаду, а то й короля,
Вторгувати на ринку теля за кроля,
Або так обкрутити брабантський народ,
Щоб він сунув туди, де сидить Астарот.

На майдані юрмилася люта юрба:
Божевільні жінки притягнули чортів –
Ті волають вогнем, пориваються та
Їх спиняє штурханами сотня бабів.

Приєдналася Грета до гамору дам,
Стусанів надавала чортам по рогам,
Гаспидяк запрягла, як волів, у вози
І звеліла до пекла копиттям грести.

***

Взялись аж гузна задиміли,
І з них посипались жарини

3

Курить димком до непроханих гостей озброєних
Місто-жаровень, фортеця котлів з чавуну.
На видноколі – впольовані душі оголені,
Аспиди гонять карачками ген за версту.

Тінню по Стіксу плазує гріховності сховище,
Тягне до куполу Пекла горлянку міцну.
Тужно скребе павутиння на арфі страховище – 
Дітище звалища несмаку та пустоти*.

Прокляте Богом подружжя посеред видовища
Свариться до хрипоти.

***

Оком окинувши дідькове царство,
Панночки кинулись до хуліганства

***

Піниться гулом баталія сили жорстокої,
Клубиться димом цілунків коханців мечів.
Сунеться муром орда, під ногами у котрої –
Грішні, горбаті недопалки пекла печі.

Очі жіночі жевріють жасною жадобою,
Жили напружені – крики розжарених тіл.
Нігтями, ліктями, вилами і з насолодою
Армія тисне чортів.

Покручі прудко рятують скарбниці приховані –
Гроші, коштовності, векселі*, душі рабів.
П’яні пускають у пустище стріли гартовані,
Зранені страхом застрибують до казанів.

Німців-ландскнехтів* вдягли в обладунки сріблястії,
Дали команду розпатлати диких жінок.
Втім, ці убивці в шоломах блискучих й кулястих
Тільки дрижать до кісток.

«Треба каналій відвадити далі від ратуші!» –
Ширить наказ оборонцям своїм Астарот.
Бовдур* із дупи розбитої сипле вниз бариші –
В тому вітає його безбородий народ.

Тяжко нещасному бути у ролі Атланта –
Втримати дурнів незрячих хиткий корабель*.
Габсбурзька щелепа тягне у прірву гіганта –
Змішення крові фортель*.

Дурні у бульбашці власних обмежень і кривди
Ділять планету, не знаючи ймення морів.
Чути не чують думок один одного; битви –
Їм не почути пропасникам і поготів.

***

Грета, накравши усе, що найкраще,
Дружок покинула на призволяще,
Бігом чкурнула від бійки подалі
Туди, де вози до дерев прив’язали.

4

Під ногами,
Під ногами
Ті, хто покручами стали,
Ті, хто за життя не став
Слухати порад Христа.

Плачуть бідні,
Плачуть бідні,
Форми втіливши огидні,
Ніби з бруду і помиїв
Їх зліпили юродиві.

Там пияка,
Там пияка – 
В бочку втілений гуляка,
Шпунтом затулили рота,
Щоб не випустить нудоти.

Ненажера,
Ненажера
Став заручником афери,
Бо без рук не може їсти,
А без дупи ніде сісти.

Ось і скнара,
Ось і скнара –
Із ледащим тепер пара:
Хто задарма сипле їжу,
Хто лайно клює несвіже.

А блудниці,
А блудниці,
Що життя вела так ницо, –
Жабі цій не буде часу:
Сто голів годує разом.

***
Біжить Грета цим болотом,
Чує, як скриплять ворота

5

У передпеклі померкли вогні,
Битви стихає запеклий торжок,
Час віддавати заплічний боржок
Тим, в кого дні завершились ясні.

В нетрях безодні голодної пащі
Лине перестук фаланг і ключиць,
Тисячі чорних порожніх очниць
Тьмою лоскочуть піджилки пропащих.