Розділ 2

Меган не могла позбутися нав’язливої думки, яка продовжувала плутатися в її свідомості. Вона сиділа, як заворожена, намагаючись зрозуміти, що робити з цими відчуттями, що переповнювали її. Логотип «NOVATECH» все ще миготів на екрані, нагадуючи, що те, що вона щойно побачила, стало частиною її реальності, і тепер все виглядало набагато ближче.

«Якщо вони можуть створити таку досконалу копію, може, вони можуть створити його… Ендрю?» — ця думка пронизала її свідомість, і вона не могла її відпустити. Вона розуміла, що це не просто фантазія, але реальна можливість, яка здавалась неймовірно близькою.

Біль від втрати і самотність були сильнішими за все, і навіть якщо це було лише припущення, ідея стала частиною її серця. «Що, якщо це і є шанс повернути його?» — запитала вона себе, відчуваючи, як серце б’ється швидше від цієї думки.

Думка про те, що вона знову зможе обійняти чоловіка, відчути його присутність поряд — це була найнеймовірніша і водночас найсильніша з усіх бажаних можливостей. Вона знову могла б торкнутися його рук, вдихнути запах його шкіри, почути його сміх, який колись був для неї рідним звуком. І хоча розум підказував, що це лише мрія, серце не хотіло відмовлятися від цієї думки. 

Всі її почуття, все, що було розірване, раптово зібралися в одному моменті надії. Дівчиеа почала уявляти, як буде тримати його за руку, як знову стане частиною його світу, навіть якщо це означатиме, що він буде… не зовсім таким, яким був.

Ідея про можливість повернути Ендрю, хоч і в іншому вигляді, захоплювала її до того, що вона вже не могла думати про нічого іншого. Це було одночасно страшно і чарівно, тому що в цьому була і можливість, і велика невідомість. 

Дівчина витерла обличчя, намагаючись відігнати від себе хвилювання, яке переповнювало її. Її пальці торкнулися змокрілого від сліз обличчя, і вона зробила глибокий вдих, намагаючись зібратися. Вона підняла погляд і побачила свій ноутбук на журнальному столі. Він був покритий купою фотографій, записів і дрібних речей, що накопичилися за останні кілька днів. 

Меган відсунула все це вбік, наче намагаючись зробити місце для чогось більш важливого, для того, що мало вирішити її долю. Кожен рух був механічним, немов вона робила їх не своїми руками. 

Дівчина набрала адрес у браузері, ковзаючи пальцем по клавіатурі з деякою невпевненістю, але з сильним внутрішнім переконанням. Її серце билося швидше, а пальці тремтіли від тривоги й надії. Вона натиснула “Enter”, і через кілька секунд екран її ноутбука наповнився яскравими кольорами та гучними слоганами, що відразу привернули увагу.

Меган відчула, як її серце стискається, коли вона потрапила на сайт «NOVATECH» — технологічного гіганта, який привернув її увагу. На головній сторінці мінімалістичнимшрифтом висвітлювався слоган: «Революція у світі технологій вже тут!», а коротке відео показувало гармонійну співпрацю людей і роботів у найрізноманітніших сферах: від офісів до наукових лабораторій, від сімейних обідів до великих міжнародних виставок. Це було не просто рекламне відео, це було обіцянкою майбутнього, яке, здавалося, вже настало.

Дівчина наважилася натискати на одну з кнопок на головній сторінці — «Програма Дабл». Як тільки вона клікнула, сайт миттєво переключився, і перед нею відкрився розділ, який детально пояснював, як працює ця технологія.

Програма пропонувала два варіанти створення «двійника». Перший метод був вражаючо складним і дорогим. Він передбачав детальне сканування мозку людини на рівні нейронних зв’язків, записуючи кожну хвилю активності в цифровий формат. Всі нейронні ланцюги, кожен синаптичний зв’язок, були картографовані з максимальною точністю.

Процес починався з використання передового мозкового сканера, який застосовував надпотужні магнітні поля для вивчення кожного нейрону. Для цього використовували молекулярні сенсори або навіть лазерні пучки, які фіксували нейронну активність і передавали її на молекулярному рівні. Коли сканування завершувалося, вся зібрана інформація перетворювалася на цифрову копію свідомості, яка містила дані про пам’ять, емоції, досвід і всі процеси, що відбувалися в мозку. Цю копію свідомості потім переносили в спеціалізовану «оболонку» — штучний мозок, здатний відтворювати нейронні зв’язки і реакції, схожі на людські. Така система дозволяла створити точну копію людини, яку було неможливо відрізнити від оригіналу.

Другий метод був менш точним і складним, але значно дешевшим і доступнішим. Він дозволяв відтворити лише зовнішню оболонку людини — її вигляд, голос, манери, навіть інтонації — на основі детальних описів, фотографій або відео. Цей варіант не дозволяв відтворити свідомість або пам’ять, але він давав можливість створити особистість, яка була повністю «написана» і відтворена за допомогою алгоритмів. Така копія могла навчатися, розвиватися, аналізувати ситуації, розуміти емоції та адаптуватися до змін, але не мала доступу до досвіду чи спогадів оригінальної людини.

Меган глибоко вдихнула, розуміючи, що перший метод був неймовірно складним і дорогим, і потребував від неї чогось більше, ніж просто бажання. Але другий варіант, хоча і мав свої обмеження, був більш реальним. Дівчина відчула, як серце завмирає від цієї думки.

Навіть якщо це буде не справжній Ендрю, навіть якщо це буде лише штучно створена копія, вона все одно отримає можливість знову бути поруч із ним. Вони зможуть почати все спочатку — без болю, без втрат, без того тягаря, що тиснув на неї з дня його загибелі.

Дівчина подумала, як буде дивитися на нього, як знову відчує його обійми. Він буде таким, яким вона його пам’ятала. Можливо, це і є те, чого їй бракувало найбільше — шанс повернути те, що вона втратила, або хоча б створити його відлуння.

В її уяві вже розгорталися сцени їхнього майбутнього: вони знову разом, сміються, діляться історіями, відкривають нові місця. Вона уявляла,як вони знову зможуть говорити про все, як колись. Ці думки поглинали її, додаючи тепла в душі й відчуття, ніби все це може бути реальністю.