28

АЛІНА 

Додому їду на таксі, яке мені оплатила сестра. Від затії зі звабленням я поки відмовилася з кількох причин: він бачив мене в сльозах, уже вечір, а вдома Сонька.

​Сестра все ще обіцяє закинути мені на рахунок свої пів мільйона. Як я маю їх віддавати — не знаю. Та маю надію, що дім зможу вберегти. А про продаж квартири подумала вже в салоні чужого авто...

​Дорогою заїжджаю в супермаркет і вперше купую продукти сама. За батьків такого не було. А вдома вперше за останні п’ять місяців готую млинці з сиром — теж сама, попередньо відпустивши додому бабу Шуру...

МУРАТ 

​Ранок середи... Уперше відтоді, як я в Україні, прокинувся бадьорим і виспаним. Легка зарядка та ранковий душ остаточно будять тіло, а гаряча кава, з якою з’явився мій підлеглий, — ще й свідомість.

​Із вдячністю приймаю паперовий стакан.

​— Шефе, я тут вивчив ваш розпорядок на тиждень і трішки... — він виразно цмокає.

— Що таке? — переводжу розмову на бізнес, аби не думати про дівчину, яка до всього ще й наснилася в образі нечистого...

— Опонент, про якого ви просили дізнатися вчора вранці... Словом, у вас із ним зустріч сьогодні.

— Серйозно? — витираю голову рушником. Михайло киває. — Якої матері я йому здався?

— Не знаю. Інформацію я скинув вам сповіщенням, — він береться за дверну ручку, поки я відкриваю телефон і читаю досьє.

​Бойлик А. Н., 35 років — не суттєво молодший за мене. Спеціальність: дипломат. Єдиний власник двох невеликих автосалонів, які зараз мали б належати його дружині.

​— Угу. І чого він хоче від мене? — підводжу очі на помічника. Той лише знизує плечима, але озвучує мою здогадку:

— Можливо, зіграти по-крупному?

— Це як? — пирхаю від сміху. — Продати все, що має, і залишитися ні з чим? Мене влаштовує такий варіант. — Кладу ґаджет на тумбу. — Скасовуй.

​Але враз на думку спадає цікавий варіант розвитку цієї зустрічі...

АЛІНА 

​Беру до рук помаду. Дивлячись у дзеркало, роблю невтішні для себе висновки: цілий ранок мені ніхто не дзвонив, навіть Цербер; обідня пора минула в такому ж мовчанні, щоправда, з кількома пропущеними, мабуть від колекторів; навіть сусідка вчасно не прийшла... Невже я раптом стала непотрібною? Усе-таки на людях варто бути стриманішою. Особливо на очах у цього Кая, бо так і без заробітку можна залишитися...

​Дзвінок лунає раптово. Кидаю погляд на екран і завмираю: Цербер. Швидко мізкую, як поводитися, і обираю нейтральний тон.

​— Так? — мимохідь глипаю на стрілки годинника, що наближаються до п'ятої вечора.

— Аліно, у вас сьогодні зустріч із конкурентами о двадцятій нуль-нуль. У клубі. Шеф сказав, що одяг у вашому випадку вільний.

​Чорт! Це ж раніше півночі додому не потраплю!

​— ...Але я заїду по вас уже за годину, тож... збирайтеся. — Чую, як клацає поворотник, а далі він скидає дзвінок.

— Прекрасно! — шепочу собі під ніс, відкладаючи телефон. — Баба Шура буде в захваті.

​Вередувати не вийде. Зітхаючи, беруся за косметику...

​У ліфті готелю ми зустрічаємося з Машею. Підіймаємося мовчки, хоча вона усмішкою чітко натякає, що рада за мене. Проте я лише глибоко вдихаю, бо ще не впевнена у своєму "завтра": кошти від Тані прийдуть не раніше понеділка — переказ із закордонного банку до нашого йде від трьох до чотирьох робочих днів.

​А в номері в мене щелепа відвисає, бо переді мною стоїть Кая у самому лише халаті та з мокрою чуприною...

​— Прекрасний лук, — підколює мою самовпевненість цей... Геракл. — Сьогодні у нас надважлива зустріч. Для нас обох. Делегація місцевих клоунів. Ігнорувати не можу. Є ймовірність, що ця зустріч принесе певний відсоток у бізнес...

​Він говорить без упину. Моє враження — виправдовується. Та я слухаю, мимоволі спостерігаючи за його ходою.

​— ...Сьогодні ваша місія — не лише перекладати. Більша роль вам відведена як моїй супутниці, — він упевнено відчиняє шухляду столу й дістає маленьку скриньку. Повертається до мене, відкриваючи її на ходу. — Будете моєю нареченою.

​Що?! Та навіть Михайло ковтнув слину голосніше за мене!

​— Не буду! — виривається в мене.

— Ви не зрозуміли, Аліно. Сьогодні ваша робота — грати роль. І, повірте, це і у ваших інтересах також.

​Він ледь не силою бере мою руку й одягає обручку з величезним діамантом.

Чорт! Я не підписувалася на таке! І це я сьогодні мала "клеїти" його, а не навпаки!

​— Мурате, я... — він різко обертається, а я замовкаю, усвідомивши, що щойно назвала його на ім'я.

Йо...п!

Кілька секунд ми дивимося у вічі один одному.

​— Мені дуже подобається, як звучить моє ім'я з ваших вуст. Продовжуйте, я поки одягнуся.

​Чорт! Та він геть з глузду з'їхав! Скинувши халат, він у самих лише боксерах попрямував до спальні!

​Не витримую. Я не просто заплющую очі, а й відвертаюся до Мішані, який досі підпирає плечем двері.

​— Пусти, — безсило прошу. Він поступається, і я виходжу з апартаментів, кинувши наостанок: «Буду в барі».

​Сиджу з чашкою чорного чаю. Перед очима — накачана спина, офігенні біцепси й трицепси... Ммм... Я, мабуть, дуже зголодніла.

​— Аліно, — чую за спиною глибокий та м'який голос цього красивого Гада. Закочую очі, але сповзаю з високого стільця...