23

АЛІНА 

Це найсолодша помста за батьків. За всі сльози, виплакані в подушку після звістки про їхню загибель. І за те, як наступного ж дня після похорону цей Анатолій зробив мені "вигідну" пропозицію — продати батькову справу. Я відмовила. А вже за тиждень мій офіційний чоловік якимось дивом спромігся оформити всі документи на татів бізнес на себе.

​Він залишив нас із Сонькою ні з чим. Звісно, так жити куди простіше: без жодних зобов’язань перед родиною, з грошима в кишені. "У тебе ж є квартира на Борщагівці, — казав він мені. — Поїдеш туди, коли будинок заберуть". Молодий, перспективний, амбітний "вірний сім’янин" виявився мерзотником. Як і його недолугий дядечко, якого я щойно розвела на бабки — нехай і не на свій банківський рахунок...

​За столом панує мовчання, чути лише стукіт приборів. Кожен удає радість від майбутньої співпраці, зосереджено поїдаючи свої страви. Мурат кілька разів намагався виманити мене з-за столу — вочевидь, на розбірки, — та я вдаю розумницю: киваю, звабливо всміхаюся, але залишаюся на місці й продовжую колупати виделкою м’ясо. За останні кілька хвилин Міша декілька разів підходив до нього й щось шепотів на вухо, та мені начхати. Свою місію на сьогодні я виконала сповна і навіть смачно поїла за його рахунок. Сподіваюся, бодай на якісь преміальні я заслужила...

​В автівці до самого будинку їдемо мовчки. Він — розлючений, я — задоволена. Хоча легше від того не стає. Втім, я суттєво підняла самооцінку в очах цих "смурфів-чинів". Те, що вони продули свої мільйони, мене не хвилює. Треба було думати власною головою і вчити англійську, замість того щоб гріти дупи на мальдівських пісках!

​— Аліно, — чую майже в спину, коли вже збиралася виходити крізь відчинені Михайлом дверцята. Завмираю на мить, щоб почути його останню фразу, яка остаточно вибиває ґрунт з-під ніг. — Дякую.

​Чорт.

​«Нема за що», — думаю про себе, але не кажу. На язиці крутиться зовсім інше: «Пішов ти... Кая».

МУРАТ 

​Аліна йде до будинку, жодного разу не озирнувшись. Від цієї дівчини й так клепку рве, а вона ще й примудрилася зовсім знести мені дах своєю витівкою, продавши повітря за мільйони. І це своїм! Чого ж чекати завтра, коли контракт має бути вигідним мені на всі сто відсотків?

​Ні, з нею варто обговорити всі нюанси й наголосити на чіткому дотриманні правил та моїх умов ще до початку переговорів. Інакше проблем не оберешся!

​Тим часом думки мимоволі повертаються до неї як до жінки.

​— Мішо, що там із банківським рахунком?

— Завтра вранці заберу виписку.

— Чудово. Коли в неї закінчується термін виплати боргу?

— Шефе, точно не пам’ятаю, здається, у березні. І ще... — Михайло повертає на світлофорі до нашої філії, паркує авто й дивиться на мене. — Її дістають колектори. Сьогодні вранці був дзвінок. Я... відшив.

— Щойно отримаємо мільйони Анатолія, одразу погасимо її борг.

— Маю кращу ідею.

— Гм?

​Поки Михайло озвучує свій план, я вкотре переконуюся: з українцями варто бути дуже обережним, особливо в справах, де крутяться великі гроші.

​— Вмовив. Що по Бойлику?

— Слизький тип, грає дрібно. Забрав у дружини бізнес її батьків одразу після їхньої смерті.

— Що значить «забрав»? Може, сама віддала?

— Ви бачили її? Вона зла не на вас, а на них усіх. Розорити великого бізнесмена на очах у всієї його зграї могла лише глибоко ображена жінка. Анатолій — рідний дядько її колишнього чоловіка. Я впевнений: саме він доклав рук, щоб бізнес тестя перейшов до племінника. А Аліна доклала рук, щоб його мільйони осіли у вашій кишені.

— О Господи! Оце я вляпався по самі... Точна цифра її боргу?

— Мільйон «зелених». Там щомісячний відсоток плюсується. І ще, у її досьє...

— Зачекай, — зупиняю Михайла жестом. У кишені вібрує телефон. Дістаю ґаджет — Марі. — Нарешті! Мішо, докажеш потім. Головне ми вже знаємо, решта неважливо. Напиши їй, щоб завтра мала при собі всі документи для підписання договору про співпрацю.

​Виходжу з машини й відповідаю сестрі.

​В офісі перевіряю кілька папок із документами, а вечірню зустріч із фахівцями скасовую — їду в готель. Знову розігралася мігрень, не хочу зайвих випробувань. Краще провести час із користю для тіла, і я навіть знаю одну кралю, яка мені в цьому допоможе.

​Та дорогою Міша таки вражає мене новиною:

— Шефе, вас запрошують оглянути будинок уже наступного вівторка, 28 лютого. Але... я б не радив цього робити.

— Чому?

— Цей будинок належить Аліні. Я повністю вивчив її історію. І є ще один нюанс...

— Зачекай. Тобто оскаржити її борг, як ти казав, не вдасться?

— Часу майже немає... — Він пояснює ситуацію з термінами сплати, і я лише зараз усвідомлюю, що до дедлайну залишилося якихось два тижні! А в суботу в мене літак до Іспанії, де я маю підписати найважливіший контракт. І для цього я мушу вмовити цю норовливу Штучку полетіти зі мною.

— Якщо будинок не викуплю я, його забере хтось інший. І не факт, що це буде не її Бойлик.

​Михайло киває, а я скеровую його до ресторану...