14

АЛІНА

—Відпусти! — шиплю цьому недоумкуватому горилі. Та він продовжує мене «вести», не зважаючи на мої протести й на те, що я ледь встигаю переставляти ноги!

— Послухай, Мішо... давай домовлятися? — переходжу на дипломатичний рівень відносин. 

Цербер не реагує.

— Михайле! Я — гола! — намагаюся привернути увагу криком.

​Але хоч би хтось із охоронців, що стоять поруч, глянув у наш бік! Так і людину можна викрасти — ніхто й бровою не поведе.

— Гм? — кидає на мене глумливий погляд. — І справді. Вибач, не помітив. — І він це каже з таким виразом обличчя, ніби до цього дійсно не звернув уваги на мою сукню, яка всього лише прикриває мої принади.

Ага! Так я й повірила його "не помітив"!

— Я так і подумала! — Відповідаю сарказмом, з відразою дивлячись в обличчя цьому амбалу, поки він накидає на мене свій піджак.

Він продовжує тягти мене до виходу на очах у всього натовпу. Твою ж…

​Озираюся біля дверей: неподалік стоїть купа народу, серед яких я впізнаю Марго з її «папіком». Махаю рукою, аби ця лялька мене помітила, та вона впритул не бачить мене, поки її конгресмен оцінювально сканує мою фігуру з голови до підборів!

​Здається, сьогодні я втратила ще й «папіка»…

— Як я розумію, ти таки збираєшся втілити наказ боса в життя — повезеш мене до нього?! — Запитую, коли цей кретин майже з ніжністю заштовхує мене на заднє сидіння таксі.

—Угу. — Сідає поруч і дивиться мені у вічі.

Чорт, його багатослівність починає бісити!

​Що ж, варто скористатися тим, що стовідсотково діє на чоловіків, — звабленням. Кладу руку йому на коліно і повільно веду долонею вгору по стегну. Облизую губи, постукуючи пальчиками по пряжці його ременя.

— Слухай, красунчику, а може ми все таки спробуємо... домовитися? — Підкріплюю наміри ще більш відвертим жестом: відсуваюся від нього та кладу свою ніжку на його, дозволяючи побачити трішки більше потрібного.

— Мгу? — цей придурок робить байдужу міну і демонструє мені безіменний палець, на якому виблискує обручка.

​Чорт… він ще й зразковий сім’янин!

​Вдаюся до останнього аргументу — погроз.

​— Слухай, Цербере, я навіть не знаю, що з тобою зроблять за мою відсутність удома вчасно! І, повір, батькам я скажу, що саме ти викрав мене з клубу!

​А він лише…

​— Добре, — спокійно відказує мені.

​Трясця твоїй матері!

Відвертаюся до вікна з повними очима сліз, навіть не спостерігаючи за дорогою, а просто дивлячись крізь простір!..