13

​— Михайле, що там щодо дівчини? — запитую, одягаючи сорочку.

​Сьогодні маю зустріч із купкою блазнів в одному клубі, де вона була б дуже доречною зі своєю англійською. Я можу й без перекладача, але з нею було б цікавіше слухати думки конкурентів. Проте заради майбутніх контрактів у Європі я змушений поступитися нею сьогодні. 

Слухаю уважно, міркуючи, як діяти з дівчиною далі.

​— …Працювала адміністратором цього готелю до моменту зіткнення з вами. Директор вигнав нібито за неодноразові словесні сутички з клієнтами. Наразі мені вдалося розговорити лише одну з працівниць, тому інформації поки замало. Ніхто нічого про неї як про особистість не знає, а її змінниця сказала, що без згоди Аліни не згубить і слова. Проте є плітка, ніби дівчина — донька одного з «колишніх». Моя людина перевіряє, інформація скоро буде.

​— Головне, щоб не з корупціонерів. І не з «бандитів», — застібаю запонки на рукавах.

​— Почув.

​— Гаразд… Сьогодні будеш моїми очима. Не бажаю бути поміченим якимось блогером чи журналістом під «Елвісом». Достатньо того, що мене знають в обличчя.

​Міша киває. Знаю, як йому не подобається нічне життя столичних мажорів — краще бути біля дружини в ліжку. Та від розмови з конкурентами залежить не лише моя з ними «дружба», а й місце серед місцевої знаті. Накидаю на плечі пальто і без зайвих роздумів ступаю за Михайлом...

​У клубі нас зустрічають та проводять до VIP-зали. Головна персона вже на місці. Вітаюся, вдаючи такого ж бовдура, як і ті, з ким маю справу. Сідаю за стіл та обіймаю одну з присутніх дівчат. Розмова починається з погоди, не без натяків на справи, а далі плавно переходить у потрібне мені русло. Найцікавіше те, що тут легенди про мене ходять.

​Сміюся з тупих жартів співрозмовників, наливаючи з графина місцевий напій, коли заходить Михайло і ледь помітним кивком дає зрозуміти: є тема значно важливіша. 

Підіймаюся з місця. Не бажаю аби мого доповідача чули зайві вуха.

Міша поглядом вказує на «шибку». Повертаю голову до одностороннього скла, де бачу… її. «Чорт у спідниці» за барною стійкою відверто клеїть якогось типа.

​Спостерігаю недовго, поки Міша шепоче на вухо про «заліт» дівчини.

​— Забери, — кидаю коротко. Не сумніваюся у кмітливості свого посіпаки. Забере і приведе, а я вже «врятую». Хи... Буде винна. А про борги я завжди пам’ятаю.

​Сідаю за стіл, міркуючи, як не віддати дівку до рук конкурентів. Гарна ідея спадає на думку саме тоді, коли Михайло заштовхує красуню до нашої зали. Підводжуся, вдаючи невдоволення її появою, і наважуюся привселюдно оголосити її своєю:

​— Аліно, я тебе просив залишатися в номері?! Сонечко, ти мене дуже розчарувала.

​Та вона не промах: в очах — страх, а язик без кісток!

​— Пробач, пупсику, хотіла розвіятися.

​— Розвіялася? Тепер "плануй" додому.

​У думках я потираю руки: з нею прекрасно вступати у словесні батли! А «пупсик»… Хм, мені навіть лестить.

​— Я б із радістю, якби мене відпустив твій Цербер! Я взагалі тут із дру…

​Закриваю їй рот поцілунком, притиснувши до холодної стіни на очах у всіх, поки її довгоногі «друзі» не стали здобиччю «залежних шакалів».

​— Що ти… — дівчина намагається шипіти, поки я шепочу їй на вухо всі нюанси розваг тих, хто не зводить із нас очей, розмістившись за моєю спино.

​Вона замовкає, впираючись поглядом у мої очі. І ловлю себе на думці, що мені надто цікаво спостерігати її впертість. Виклик усе ще є, але запал поступово згасає.

От так вже краще.

​— Я радий, що ми порозумілися, — кажу це вголос. Озираюся на компанію, де сім пар голодних очей розглядають цю… Штучку, і киваю Михайлові. — Міша, відвези Аліну додому. Простеж, щоб до ранку не залишала номер.

​Бачу в її очах ще більший переляк і супротив, коли Михайло бере її під руку і розвертає до виходу. А я лише підморгую. Сама винна...