10

МУРАТ

Михайло веде мене в перший-ліпший кабінет, смикаючи за ручки всі двері, що трапляються на шляху. Розмовляє він мішаниною: англійські слова через кожне українське.

​— ...Yes. Чекаємо... 

— Шефе, — звертається вже до мене. — Зараз прийде ще одна лінгвістка.

​— Мені варто ігнорувати попередню? 

​— Не знаю, та англійська в неї, — він вказує пальцем на свій айфон, — на вищому рівні.

​Мені до вподоби його хватка, тож заходжу в порожній кабінет чужого офісу, який виявився незачиненим.

​Кілька хвилин спостерігаю, як сніг сипле з неба, міркуючи, як приручити цього «чорта у спідниці». Якщо вона шукає роботу лінгвісткою... можливо, планує виїхати з країни? Або ж їй конче потрібні гроші. Хоча, судячи її вміння проходити співбесіди, і не скажеш...

​Десять хвилин тягнуться, мов туга гумка, аж ось — стук у двері, і «чорт у спідниці» з'являється на порозі.

​Я ніби відчував...

​Усміхаюся дівчині найбільш звабливою посмішкою, на яку тільки здатний, уже святкуючи перемогу. Та вона гучно гримає дверима, навіть не привітавшись. Що ж... усе зрозуміло: ми вже бачилися сьогодні.

​— Ти, Михайле, точно вмієш тримати ситуацію в руках. З тобою бізнес не пропаде, — плескаю його по плечу.

​— Шефе, я...

​— Не варто, — зупиняю його. — Давай краще в ресторан. Пообідаємо.

​Міша з мімікою «я не винен» киває й виходить першим...

​Їдемо в той самий ресторан, що й учора. Зустрічей із нею більше не чекаю — двох випадковостей на сьогодні досить. Чекаю лише на звіт від Міші, який одразу після приїзду прямує до офіціантки біля бару. Займаю вільний столик, спостерігаючи за його професійною хваткою у вивідуванні інформації. За кілька хвилин він іде слідом за дівчиною із залу, я ж подумки відзначаю, що цей ловелас кого завгодно розговорить, при цьому не зраджуючи дружині...

​— Що дізнався? — тягнуся за серветкою, щойно Міша сідає навпроти. 

​— Учора була інша зміна. Але на камерах відеоспостереження вона справді була тут із подругою, обідали. Недовго, щоправда: за пів години їй зателефонували, і вона поїхала на таксі.

​— Номер таксі дізнався?

​— Ображаєте. Навіть ім’я водія. І адресу.

​— Водія? — навмисне перепитую, хоча чудово розумію, про чию адресу йдеться.

​Міша, усміхаючись, хитає головою:

— Дівчини.

​— Чудово, — відкладаю виделку, міркуючи чи варто їхати до неї сьогодні.

​— Поїхати до неї в гості? Чи ви самі плануєте це зробити?

Вирішую не на свою користь, але так буде краще.

​— Не сьогодні. Хай дівчина звикнеться з думкою, що вона нікому не потрібна.

​— А як же..?

​— Час є. Інвестори перерахували аванс, отже, розмові бути. Тільки... доведеться трохи змінити їхні плани — перенести дату перемовин.

​В його очах бачу нерозуміння, але в подробиці не вдаюся. Подумки я вже везу її у Францію на наступний контракт, де вона, впевнений, примножить мої мільйони вдвічі.

​— Але все одно чекаю від тебе максимум інформації по ній. Цієї замало. 

​Михайло киває, а я задоволено роззираюся у пошуках розваги на цю ніч...