8

МУРАТ 

— Годі! — я не дякую, просто відпускаю її жестом руки.

​Мамо рідна!.. Принади є, а в мізках — порожньо. І це вже друга. Якщо і третя виявиться такою ж... мій дах поїде, і з мене вийде демон. Не хотів би я в чужій країні зажити слави монстра.

​— Мішо? Що там із третьою?

​— Зараз... — Та він не домовляє: у двері стукають, і заходить та, кого я аж ніяк не сподівався тут побачити — чорт у спідниці.

​Не можу сказати, що я в приємному шоці, але послухати її англійську... Впевнений, буде весело!

​Вирівнююсь і подаюся вперед. За плечима кроки помічника вмить стихають, а та, що називає себе ім'ям нечистого, вже звинувачує мене в усіх своїх бідах.

​— English, please. — Клацаю пальцями. Можливо, так вона вгамується?

​Та я відверто вражений її безперебійним переходом з рідної української на англійську... Французька? Німецька?! Цей «чорт у спідниці» володіє прекрасною італійською!.. Але іспанська в її виконанні звучить куди цікавіше.

​Не дівчина, а скарб. От тільки вона не зупиняється...

​Підводжуся з-за столу. Обходжу його і зупиняюся навпроти, зіпершись стегнами об стіл. От лише сурдоперекладач із неї ніякий. 

Дивлюсь і думаю: я десь чув, ніби жінки люблять, коли їм закривають рот поцілунком. Маю нагоду перевірити, наскільки цей метод дієвий.

​Впевненим кроком підхожу до цієї... леді, що є самим уособленням зла, і впиваюся в її соковиті вуста палким цілунком. Яка ж солодка ця тендітна, тонка тиша... яка от-от вибухне від надлишку отрути в атмосфері. Лише її очі попереджають про шок, що переростає у щось більше.

Притискаю міцніше, не даючи можливості для опору. Ммм...

Але ні. Реакція таки прилетіла — дзвінким ляпасом по щоці. А я вже думав, що здолав цю штучку... майже підкорив.

​Усміхаюся її сміливості, щойно за нею загриміли двері, і кличу Михайла. Той заходить миттєво. Секунди дивиться на мене здивованими очима.

​— Дізнайся, хто вона, — витираю з губ її помаду.

​— Підійшла? — у його голосі чути насмішку.

​— Еге ж... за всіма критеріями.

​Міша киває і збирається виходити.

​— Мішо! Дізнайся максимум. І... що там у неї з попередньою роботою сталося. — Не знаю чому, але це мене зачепило найбільше.

​Михайло йде, а до кабінету заходить Роман. Вітається й починає мямлити:

— Я... перепрошую... біль можна зняти холодним, якщо... Ми додамо її в чорний список.

​О, і Іван вже тут? Якраз вчасно, саме збирався заплатити за послугу. Але він видає дещо дивне для мене:

— Мурате, ця дівчина не лінгвіст, вона... випадково тут. Я її не запрошував, це якась помилка! Вибач.

​— Не запрошував? А дарма, ця дівчина справила найкраще враження. Що ж, знайду її сам. — Ховаю гаманець.

​— М-Мурате, стій! — в очах Івана повне нерозуміння. — Зачекай, те. Я зможу домовитися з нею. Сам.

​— М-м? Ти ж її не запрошував! — Дивуюся його нахабству.

​— Так, але вона — моя кохана.

​— О як? А казав, що без кохання зручніше "живеться"...

​Чомусь у душі зароджується смуток. І заздрість. 

Відходжу до вікна.

​— Ми... деякий час не спілкувалися, але сьогодні вона сама...

​— Я все зрозумів, Іване, — перебиваю його. — Ти не бажаєш її «продавати» як лінгвіста, а мені жодна інша не підходить.

​Повертаюся до нього.

​— Проте я згоден дати за неї кругленьку суму... — але замовкаю, бачачи в його очах рішучу незгоду. І це викликає в мені азарт. — Та не буду. Маю надію вмовити її сам.

​Забираю пальто зі спинки стільця.

​— Мурате, я дам тобі свою найкращу співробітницю...

​— Ні, Іване. — Дістав він мене. Зводжу погляд на його обличчя. — Твої співробітниці й двох слів іспанською не зв'яжуть! А ця дівчина видавала мені тиради всіма мовами світу!..

​Переводжу подих. Зітхаю і йду геть. Але у дверях зупиняюся, щоб востаннє глянути зухвальцю в очі.

​— І не думай, що я відступлю... Зі мною краще не змагатися.

​Проводжу поглядом по ньому та його заступнику і більше не затримуюсь.