2

АЛІНА

​— Лін? — Вікуля торкається мого плеча.

​Я зараз знову вибухну. Але смиренно опускаю очі. Принаймні намагаюся мати вигляд розважливої жінки. Набираю повні легені повітря. Кисень, як кажуть психологи, насичує організм легкістю... Якої я зовсім не відчуваю!

​— Так!.. — випалюю на видиху.

​— Лін, ну ти... цей... ого, монстр! Ти хоч знаєш, хто перед тобою був?

​— Ні. І знати не хочу. – відповідаю якомога спокійніше. – Через нього в мене тепер ні грошей, ні кар'єри! Я вже мовчу про діряві колготки та моральний стан, збитки за який мені ніхто не відшкодує!

​— Аліно, тобі треба випити. І виговоритися.

​— Вікулю... — переводжу на неї погляд. — Мені треба за щось жити! І було б краще, якби ти запропонувала мені роботу у своєму офісі.

​— Кхм... Ти ж знаєш, я друзів на роботу... ні-ні, — вона кривиться. — Але... можливо, робота перекладачкою тебе влаштує? Хоча не впевнена, що після цієї сутички ти захочеш... та для тебе це був би чудовий варіант!

​Пропускаю повз вуха «захочеш» і хапаюся за «варіант».

​— Кажи...

​— Рекрутингова агенція. Зараз шукають спеціаліста з досвідом. Потрібна перекладачка іспанської з модельною зовнішністю. Але...

​— Але?

​— Без «причепів».

​— Де ти тут таку бачиш, Віко? У мене Соня вдома! Нянька втекла, щойно Шура бовкнула про мої борги перед усім світом! До того ж ще й модельна зовнішність... — видихаю.

Це несправедливо! Донька колишнього мільйонера без копійки за душею!.. Ще й роботу по всій столиці ледь не пішки шукає.

​— Що за комплекс меншовартості, Ліно?! Усе в тебе нормально! Тобі потрібні «бабосики»? Потрібні! Спробуй, а раптом візьмуть? А там і няньку зможеш через агентство найняти.

​Хитаю головою. Вона, безумовно, права, але... Соня — з ким її залишати, поки мама ходитиме на співбесіди? Сусідка стара, їй би спокійно доживати віку, а не чужих дітей глядіти!..

​— 90-60-90... Це не перекладачка, а лялька на виїзд! — озвучую гіпотезу, яка мені зовсім не до вподоби.

​— А хоч би й так?! Тобі гроші потрібні, Аліно! – Віка пафосно розводить руками.

​Мовчу, бо це незаперечний факт.

​— Аліно, я справді не знаю, чим тобі допомогти. Можу ще запропонувати розвіятися: в суботу у Маньки днюха, святкуємо в неділю в «Елвісі». Можливо, там тобі вдасться підчепити якогось багатія, а там... круть-муть — і з боргами попрощаєшся?

​Я відчуваю, як обличчя зводить судомою... Її «круть-муть» як варіант, але сподіватися на мужика, якого в очі не бачила, — так собі перспектива.

​— Твій настрій зовсім не оптимістичний, подруго! Там буде Маргарита зі своїм «папіком». У тебе буде шанс переманити у тієї Барбі старого телепня і загасити всі борги, як пожежник полум'я! А зараз ходімо, «запчихаємо» твої коліна. — Вікуля з антисептиком у руці киває в бік вбиральні, поки я шоковано кліпаю, слухаючи її варіації мого нікчемного життя.

Мені здається, такі «геніальні» ідеї народжуються тільки в її голові.

​— Віко! Ти не зрозуміла! У мене немає грошей ні на взуття, ні на дорогі клуби! А щоб переманити «папіка», треба як мінімум виглядати на мільйон, як та Маргарита!

​— Ну, з цим проблем не виникне, — підморгує вона. — Зробимо і з тебе кралю!

Віка підводиться і йде в потрібному напрямку.

​Йду за нею. «Запчихати» коліна...