Глава 28: Дім, де живе любов

П'ять років потому                                                                                                                                   

Яскраве сонце заливало золотим світлом виноградник, де між лозами бігала темноволоса дівчинка, чий сміх розливався по долині немов музика. Соле — тепер уже п'ятирічна красуня з батьковими карими очима та материнською усмішкою — грала в піжмурки з двома постарілими псами.                  

— Papa! Papa! — закричала вона італійською, помітивши Марко, який повертався від віддаленого куща винограду з кошиком у руках. — Цезар знайшов щось у землі!                                                                   

Величезний кане-корсо стояв біля неї з гордою поставою, а в зубах тримав стару іржаву монету.            

— Що це, люба? — Марко поставив кошик і присів біля дочки, беручи знахідку.                                      

— Це скарб піратів? — очі Соле засяяли від цікавості.                                                                                

— Можливо, — усміхнувся Марко, розглядаючи потерту монету. — А може, це монетка щастя, яку хтось загубив багато років тому.                                                                                                                    

— То тепер вона наша?                                                                                                                                   

— Тепер вона твоя, principessa.                                                                                                                    

Соле з захватом взяла монету і побігла показати Брутові, який дрімав під оливковим деревом. Марко дивився на неї і відчував, як серце стискається від ніжності. Кожен день з дочкою був подарунком — її безтурботний сміх змивав останні тіні минулого.                                                                                          

Він підняв кошик і пішов до будинку, де на терасі під ґратами винограду сиділа Анна. Шість місяців вагітності додали їй особливої краси — обличчя світилося материнським щастям, а в блакитних очах палала та тепла, яка зачаровувала його з першого дня.                                                                            

Але сьогодні Марко помітив щось інше — ледь помітну тривогу, спосіб, яким вона притискала руку до живота.                                                                                                                                                             

— Amore mio, — сказав він, ставлячи кошик і сідаючи поруч. — Все гаразд?                                               

Анна подивилася на нього, і в її очах промайнула якась тінь.                                                                      

— Сьогодні вранці, коли ти пішов до винограднику... малюк довго не рухався. Зовсім довго.                     

Серце Марко пропустило удар. Він обережно поклав долоню на її живіт.                                                  

— А зараз?                                                                                                                                                           

— Зараз все добре. Він штовхається. Але я так злякалася... — голос її тремтів. — Уявила, що можу його втратити, і... не могла дихати.                                                                                                                

Марко притягнув її ближче, відчуваючи, як власні руки тремтять. За ці п'ять років вони навчилися не боятися майбутнього, але страх втратити те, що найдорожче, ніколи не зникав повністю.                       

— Чому не покликала мене?                                                                                                                         

— Не хотіла лякати тебе через дурниці. Доктор Санті казала, що це нормально — малюки іноді менше рухаються...                                                                                                                                                        

— Анна, — Марко взяв її обличчя в долоні, — для мене не існує дурниць, коли справа стосується тебе чи дітей. Ніколи.                                                                                                                                               

Вона притулилася до його грудей, і він відчув, як напруга поступово відпускає її тіло.                              

— Іноді я боюся, що все це занадто гарно, щоб бути правдою, — прошепотіла вона. — Що рано чи пізно доведеться за це заплатити.                                                                                                             

— Ми вже заплатили, — тихо відповів Марко, пестячи її волосся. — Заплатили страхом, розлукою, втратою того життя, яке могло б бути. А тепер настав час збирати врожай.                                         

Як у відповідь на його слова, малюк у животі Анни сильно штовхнувся, змушуючи їх обох засміятися.    

— Здається, наш син не згоден мовчки слухати філософські розмови, — сказала Анна, гладячи живіт.  

— Лука, — промовив Марко, торкаючись того місця, де штовхнувся малюк. — Так, це буде Лука. На честь чоловіка, яким я став завдяки тобі.                                                                                                    

Соле прибігла до них, розчервоніла від бігу, з монеткою, міцно стислою в кулачку.                               

— Мамо, а братик любитиме скарби так само, як я?                                                                              

Анна усміхнулася, дивлячись то на дочку, то на чоловіка.                                                                             

— Думаю, він полюбить все, що любиш ти. Адже ви брат і сестра.