Глава 8: Табу

Вони лежали на великому ліжку в спальні Марко, вкриті лише тонкими, сплутами простирадлами. Анна слухала його серцебиття, відчуваючи, як її власне серце поступово заспокоюється після пристрасті, що захопила їх, як лавина. За вікном місяць освітлював море срібним світлом, створюючи ілюзію, що весь світ — це лише вони двоє.                                                                                                                               

— Анно, — тихо сказав Марко, гладячи її волосся. — Нам потрібно поговорити.                                         

Щось у його тоні змусило її напружитися. Вона підняла голову, подивилася в темні гарні очі.                    

— Про що?                                                                                                                                                         

Марко помовчав, наче збираючись з силами.                                                                                               

— Про мою родину. Про те, що станеться, коли вони дізнаються про нас.                                                  

Холодок пробіг по хребті Анни.                                                                                                                         

— Що ти маєш на увазі?                                                                                                                                   

— У нашому світі є правила, — почав він, його рука зупинилася в її волоссі. — Канонічні правила, за порушення яких можна заплатити життям.                                                                                                   

Анна сіла, притягнувши простирадло до грудей. Раптом спальня здалася їй холодною.                       

— І одне з цих правил?                                                                                                                                  

— Ніколи не закохуватися в чужаків. — Марко теж сів, обіймаючи її коліна. — Чужаки не можуть знати наші таємниці, не можуть стати частиною родини. Вони — загроза.                                                         

Анна відчула, як світ похитується під нею.                                                                                                   

— А я чужачка.                                                                                                                                                 

— Так. — Він дивився в вікно, не наважуючись подивитися на неї. — Іноземка, медсестра, людина з іншого світу. Для мого батька ти...                                                                                                                

— Ворог? — голос Анни тремтів.                                                                                                                   

— Гірше. Слабкість. — Марко нарешті подивився на неї, і в його очах вона побачила біль. — А слабкості в нашому світі усувають.                                                                                                            

Анна встала з ліжка, накинула халат. Її трясло.                                                                                       

— Що це означає, Марко? Що вони зроблять зі мною?                                                                              

— Анно...                                                                                                                                                             

— Кажи! — вона обернулася до нього. — Що вони зроблять?                                                                       

Марко підвівся, хотів підійти до неї, але вона відступила.                                                                            

— Спочатку спробують переконати мене розірвати стосунки. Запропонують гроші за твоє мовчання і зникнення.                                                                                                                                                    

— А якщо я відмовлюся?                                                                                                                                

— То тебе зроблять так, щоб ти не могла нікому розказати наші таємниці. — Його голос був ледь чутним. — Назавжди.                                                                                                                                    

Анна загорнулась в простирадло, відчуваючи, як голова відмовляється мислити.                                 

— Анно, послухай мене, — Марко обійняв її за плечі, розернув до себе. — Я не дозволю їм зашкодити тобі. Ніколи.                                                                                                                                                      

— Як? — вона подивилась на нього крізь сльози. — Ти сам кажеш, що це правила. Непорушні правила.

— То ми їх порушимо.                                                                                                                                        

— А ціна? Марко, яка ціна порушення цих правил?                                                                                        

Він не відповів, і це було відповіддю само по собі.                                                                                        

— Нас обох вб'ють, — прошепотіла Анна.                                                                                                       

— Можливо.                                                                                                                                                    

— Можливо? — Вона відштовхнула його. — Це все, що ти можеш сказати? Можливо?                            

— А що ще я можу сказати? — у його голосі просковзнув відчай. — Що можу обіцяти щасливий фінал? Що все буде добре? Це не казка, Анно!