Глава 6: Ранкові відкриття

Анна прокинулася від незвичних звуків надворі — глухого гавкання та голосу Марко, що давав команди суворо і чітко. Вона глянула на годинник — сьома ранку. Що він там робить так рано?

Накинувши халат, вона підійшла до вікна та затамувала подих. По двору неквапливо ходили два величезні чорні пси. Навіть на відстані було видно їх вражаючі розміри та виразні м'язи під блискучою чорною шерстю. Марко стояв поруч, спокійно щось їм говорячи.

Серце Анни прискорилося. Вона ніколи не боялася собак, але ці виглядали скоріше як монстри.

— Цезар, seduto, — почула вона голос Марко.

Більший з псів миттєво сів, не зводячи уважних карих очей з господаря.

— Bravo. Брут, vieni qui.

Другий пес підбіг до Марко та сів поруч з товаришем. Обидва дивилися на нього з абсолютною увагою та готовністю виконувати накази.

Анна одягнулася та обережно вийшла на терасу. Звук дверей змусив обох псів обернутися. Вони настороженно подивилися на неї, але залишилися сидіти.

— Доброго ранку, — сказала Анна, намагаючись говорити спокійно.

Марко усміхнувся, помітивши легку напругу в її голосі.

— Доброго ранку, Анно. Познайомся з моїми старими друзями. Це Цезар, — він поклав руку на голову більшого пса, — і це Брут.

— Вони... великі, — обережно зауважила Анна, залишаючись на терасі. — А імена… Боже, хто так назвав собак?

— Це випадково вийшло, — Марко усміхнувся. Вони були з різних розплідників і я теж сміявся, коли мені привезли їх малими щенятами.

— Що це за порода?

— Кане-корсо, — пояснив. — Стародавня італійська порода. Їм по чотири роки, вони зі мною з цуценят.

Цезар був справді вражаючим — чорний як ніч, з широкою грудьми та головою, що нагадувала античну статую. Брут трохи менший, але не менш вражаючий, з невеликою білою плямою на грудях.

— Вони не агресивні? — запитала Анна.

— Тільки якщо я накажу, — відповів Марко, і в його голосі прозвучала легка гордість. — Але з тобою вони будуть лагідними, як ягнята. Хочеш познайомитися?

Анна вагалася. Пси дивилися на неї спокійно, без агресії, але їх розмір лякав.

— Цезар, Брут, a terra, — сказав Марко.

Обидва пси миттєво лягли, поклавши голови на лапи. Тепер вони здавалися менш загрозливими.

— Підійди, — м'яко запропонував Марко. — Вони відчувають страх, але поважають чужі кордони та впевненість.

Анна повільно спустилася зі східців. Пси стежили за нею поглядом, але не ворушилися.

— Дай понюхати руку Цезарю, — порадив Марко. — Він вожак. Тільки повільно.

Анна обережно простягла руку. Цезар підняв голову та делікатно понюхав її пальці. Його ніс був холодний та вологий. Потім він несподівано лизнув її долоню.

— Він тебе прийняв, — усміхнувся Марко. — Цезар дуже перебірливий у своїх симпатіях.

Осмілівши, Анна обережно погладила собаку. Шерсть була короткою та густою, а під рукою відчувалися потужні м'язи.

— Він… наче шовковий на дотик, — здивовано сказала вона.

— І дуже розумний. Цезар, покажи Анні, як ти вмієш давати лапу.

Пес сів та простягнув величезну лапу. Анна засміялася та обережно її потиснула.

— А тепер Брут не хоче залишатися осторонь, — зауважив Марко.

Справді, другий пес дивився на них з виразом легких ревнощів. Анна підійшла до нього та також дала понюхати руку. Брут виявився більш грайливим — він лизнув їй руку та навіть злегка махнув хвостом.

— Вони справді слухняні, — сказала Анна, гладячи обох собак. — Як ти їх навчив?

— Терпіння та повага, — відповів Марко, спостерігаючи, як вона спілкується з псами. — Кане-корсо — порода, яка потребує сильного лідера, але вони віддають всього себе тому, кого поважають.

Анна присіла між двома псами. Цезар поклав свою важку голову їй на коліно, а Брут посунувся ближче.

— Вони дуже ласкаві, — прошепотіла вона. Від того панічного страху, який захопив Анну вночі, не лишилось і сліду.

Марко дивився на цю сцену з несподіваним хвилюванням. Анна, яка спочатку боялася, тепер сиділа в оточенні двох собак, що важили по п'ятдесят кілограмів кожен, і вони ставилися до неї з абсолютною ніжністю.

— Знаєш, що це означає? — тихо сказав він.

— Що? — Анна підняла очі, продовжуючи гладити Цезаря.

— Вони тебе полюбили. А мої собаки ніколи не помиляються в людях.

— Цезар, seduto, — спробувала Анна, пам'ятаючи команду, яку чула.

Пес миттєво сів, уважно дивлячись на неї.

— Bravo, Цезар! — похвалила вона, і пес заворушив хвостом.

— Ти швидко вчишся, — усміхнувся Марко. — Спробуй сказати йому "дай лапу".

— Dammi la zampa, — сказала Анна, і Цезар одразу простягнув лапу.

— Ідеально, — Марко сів поруч з нею на траву. — Вони будуть захищати тебе так само, як захищають мене.

— Вони завжди з тобою?

— Завжди. Це не просто собаки, Анна. Це теж моя родина. Вони — єдині, кому я довіряю без застережень.

Анна подивилася на нього, потім на собак, які лежали поруч як два чорні сфінкси.

— І тепер вони прийняли мене?

— Схоже на те. — Марко поклав руку їй на плече. — Але найголовніше — ти прийняла їх. Це багато значить для мене.

Брут підвівся та підійшов до Анни з іншого боку, поклавши голову їй на коліно поруч з Цезарем. Тепер вона сиділа між двома величезними псами, а вони дивилися на неї з довірою та теплотою.

— Вони важкі, — засміялася Анна.

— Звикнеш, — усміхнувся Марко. — До речі, вони дуже не люблять, коли хтось підвищує голос на мене. Так що якщо захочеш на мене покричати...

— Попереджу їх заздалегідь, — жартівливо відповіла Анна.

Марко дивився на неї — на цю жінку, яка за кілька хвилин зуміла завоювати серця його найвірніших друзів. Цезар і Брут були навчені не довіряти чужим, але з Анною вони поводилися так, ніби знали її все життя.

— Знаєш, — тихо сказав він, — я думаю, вони відчули те ж саме, що відчув я, коли вперше тебе побачив.