Глава 2: Пропозиція

Анна сиділа за маленьким столиком у своїй крихітній квартирі в Ніцці, розкладаючи перед собою рахунки та банківські виписки. Лампа кидала теплий жовтий круг світла на папери, за якими ховалася вся правда про її фінансове становище.

Оренда квартири — 850 євро на місяць. Комунальні послуги — 120 євро. Їжа, транспорт, телефон — ще 400 євро. З заробітної плати їй залишалося 150 євро на місяць. На все інше.

Анна взяла калькулятор і вчергове порахувала суму, необхідну для навчання в магістратурі медицини. Вступний внесок — 3000 євро. Річна плата за навчання — 8500 євро. Навчальні матеріали, обладнання — ще 1500 євро. Разом на перший рік потрібно було мінімум 13000 євро.

При її нинішніх заощадженнях на накопичення такої суми знадобилося б... Вона знову натиснула кнопки калькулятора. Років чотири. Чотири роки економії на всьому, якщо не виникне жодної непередбаченої витрати.

А їй уже двадцять вісім.

— Боже, — прошепотіла вона, відкидаючись у кріслі. Мрія стати лікарем і допомагати людям відступала все далі і далі.

Анна подивилася на стіну, де висів її диплом медсестри. Гарна професія, поважна, потрібна. Але це не те, про що вона мріяла з дитинства.

Після смерті батьків грошей вистачило лише на медичний коледж. Університет був надто дорогим. Тоді вона пообіцяла собі — це тимчасово. Попрацює кілька років, заощадить грошей і продовжить навчання.

Але життя виявилося дорожчим, ніж очікувала. Кожного місяця з'являлися нові витрати — ремонт машини, лікування застуди, подарунки колегам на дні народження. А коли рік тому вона переїхала до Ніцци, довелося витратити всі заощадження на переїзд та перші місяці оренди.

Іноді їй здавалося, що вона потрапила в пастку. Недостатньо грошей, щоб навчатися. Недостатньо освіти, щоб заробляти більше. Замкнене коло…

Та не тільки це турбувало її. Минув тиждень після зустрічі з загадковим пацієнтом, а вона все намагалася забути його темні очі, але вони переслідували її навіть уві сні. Анна переконувала себе, що це просто професійна цікавість — врешті решт, він так і не зізнався, як насправді отримав поранення. Але глибоко всередині знала, що це неправда.

— Анно! — Джулія влетіла до кімнати медсестер, як завжди, з з енергією справжньої динамо-машини та життєрадісною посмішкою. — У тебе гість на рецепції.

Анна підняла голову від медичних карт, які заповнювала.

— Гість? Хто? — вона працювала тут не так давно, і крім колег, знайомих чи, тим більше, друзів не мала.

— Елегантний синьйор у дорогому костюмі. Каже, що має для тебе пропозицію. — Джулія присіла на край столу, її карі очі блищали від цікавості. — Виглядає як з обкладинки журналу про бізнес. Або як мафіозі з фільму.

Щось холодне заворушилось в душі Анни після цього, здавалось б, невинного жарту колеги.

— Він назвав своє ім'я?

— Синьор Контрера. Каже, що представляє родину Вінченцо.

Анна відклала ручку.

Вінченцо?

То її передчуття було не просто так?

— Що він хоче?

— Пропонує роботу приватної медсестри. Щось про догляд за літнім сеньйором на приватному острові. — Джулія нахилилася ближче, стишивши голос. — Анна, прізвище Вінченцо... Воно мені знайоме.

— Звідки?

— Мій дядько працював у поліції в Турині перед пенсією. Він розповідав історії... — Джулія озирнулася, переконавшись, що їх ніхто не чує. — Анно, я думаю, ця родина пов'язана мафією...

Серце Анни прискорило ритм. Мафія. Це пояснювало багато речей: ножове поранення, яке Марко видавав за аварію, його спокій під час болючої процедури, той холодний розрахунок у його очах.

— Тому більше причин відмовитися, — сказала вона, намагаючись, щоб голос звучав якомога переконливіше.

— Звичайно! — Джулія кивнула. — Хто у здоровому глузді погодився б працювати для мафії?

Анна мовчки кивнула, але на рецепцію пішла.

Але коли спустилася до рецепції, її рішучість дещо похитнулася. Синьйор Контрера дійсно виглядав як з обкладинки журналу — сивоволосий чоловік середнього віку у бездоганному костюмі, з манерами старої школи.

— Синьйорина Анна? — Він підвівся з крісла і вклонився. — Дякую, що знайшли час для зустрічі.

— Синьйор Контрера, — вона стиснула його руку. —Мені сказали, ви маєте для мене пропозицію роботи?

— Саме так. Можливо, ми могли б поговорити десь приватніше? Є невелике кафе через дорогу...

За п'ятнадцять хвилин Анна сиділа навпроти нього за столиком біля вікна, тримаючи в руках чашку кави і слухаючи пропозицію, яка звучала занадто добре, щоб бути правдою.

— Сеньйор Вінченцо потребує професійного догляду після серцевого нападу, — пояснював Контрера. — Родина шукає кваліфіковану медсестру, яка могла б жити на острові та забезпечувати цілодобовий нагляд.

— На острові? — перепитала здивовано.

— Приватний острівець біля Корсики. Дуже мальовничо, повна ізоляція, свіже морське повітря — ідеально для одужання, а вам — для відпочинку від галасливого міста. — Він посунув до неї чорну з золотим тисненням папку. — Родина готова платити п'ятнадцять тисяч євро на місяць.

Анна ледь не захлинулась кавою.

— П'ятнадцять тисяч?

— Плюс повне утримання, транспорт та бонус по завершенні контракту.

Вона дивилася на фотографії з папки розкішної вілли серед блакитних вод Середземного моря, намагаючись зрозуміти підступ. Такі гроші за два-три місяці роботи повністю покрили б її навчання в магістратурі, на яке вона збирала. Вона змогла б здобути диплом спеціаліста і нарешті отримати ту роботу, про яку мріяла. Пропозиція, сума і те, що вона — саме зараз, коли Анна вже майже опустила руки — здається казкою. Якби не одне але…

— Чому я? — запитала вона нарешті.

— Сеньйор Марко рекомендував вас особисто, — відповів Контрера з легкою посмішкою. — Він був вражений вашим професіоналізмом під час нещодавнього... лікування.

Марко. Звичайно, знову Марко. Але чому? Що йому від неї потрібно?