Розділ 4.

Ще недоходячи до пристані, Ревен помітив дим і оповиті полум’ям вітрила “Пісні штормів”. Його корабель палав, а команда, що залишилася на борту і не пішла у місто, тікала з нього, закриваючи руками обличчя, щоб не надихатися диму. Майже всі вже мали оголені клинки і поранення.

Не зважаючи на вогонь, капітан кинувся на борт до своєї каюти, але один із старших членів екіпажу, схопив його за плечі і потягнув назад.

— Її там немає! — старий Левін, намагався перекричати гамір і хрускіт дошок. він здригнувся від гуркоту, який спричинило падіння мачти і поглянув капітана назад до Тарена. — Ті хто підпалив корабель забрали її і вбили охоронців. 

Ревен чув ці слова дуже глухо, наче знаходився під водою. Відчай, лють та страх втратити притуплювали одні почуття і загострювали інші. 

Жар від вогню обпікав шкіру. Сльози на обличчях команди, висихали ще до того, як встигали змішатися з потом. Пірати обессилено сиділи на землі стискаючи зброю і спостерігали за тим як палає їх дім.  

Ревен здригнувся, коли на його плечі лягла рука Тарена. Почекавши поки капітан опанує себе,помічник кивнув на зв'язаного чоловіка недалеко від них. 

— Хлопці витягнула бранця. Треба його ще раз допитати.

Капітан різко підняв широко розплющені очі на помічника. Він згадав про те, що дала йому ювелірка. Річ яку він запхнув у кишеню на грудях разом з ключем. Вихором, він підлетів до в'язня і зі всієї сили вдарив у щелепу. Чоловік закашляв й виплюнув на землю слину перемішану з кров'ю, від розбитої губи. Ревен не давши йому оговтатися, наніс ще один удар і схопив за комір. 

— Де вона? 

— Хто? 

Ще один удар. 

— Дівчина яка втекла з борделю і яку забрали ваші, коли підпалили мій корабель! — не почувши відповіді Ревен зі всієї сили штовхнув бранця на землю і дістав з кишені пляшечку. —  Відкрийте йому рота! — двоє піратів, відразу стали виконувати наказ. Без обережності він вилив рідину в рота чоловікові, спостерігаючи, як той давиться і ковтає її. — Запитую ще раз. Куди ваш ватажок міг наказати привести Енелію? 

Зіниці у очах в'язня розширилися, закриваючи своєю чорнотою, райдужку. Він заплющив очі ніби борючись, із чимось у своїй голові. 

— У трюмі старого корабля на західному березі пристані, — виплюнув відповідь і знову закашляв. 

— Людей багато? 

— Ні. Вдвічі менше ніж вас, — гірко посміхнувся. — Ви перебили багато наших ще у борделі. 

— Шкодую, що не всіх, — кинув Ревен і повернувся до команди. 

***

Ревен витер з свого клинка кров об штани щойно вбитого супротивника. Нікого більше не лишилося. Декілька разів вдихнув і видихнув, підводячи погляд від виходу з трюмів на палубу. Якщо Енелія не там, то все було марно. 

Він підвівся так швидко як міг, виснажений боєм та сліпою люттю. Обережно ступаючи по старих і трухлявих сходах, йшов на зустріч свіжому солоному вітерцю і сонячним променям. Серце калатало. Більше ніж не побачити там дівчину, Ревен боявся побачити її бездиханне тіло, побите тортурами чи ще чимось, про що він зовсім не хотів думати. 

Порвані вітрила тріпотіли на вітрі кидаючи тінь та дівоче тіло. Ревен кинувся туди не турбуючись, про те, що може провалитися будь-якої миті, через старі дошки. Лише те, чи дихає Енелія, мало значення в цей момент. Чи жива та заради якої він би без роздумів спалив кожен клятий корабель у цьому забутому богом порту. Він впав на коліна біля неї, з полекшенням помічаючи рух грудей. Вона дихала, а серце билося і йому для щастя цього було повністю достатньо. 

Відгорнувши з її обличчя білі коси, ніжно погладив її щоку кісточками пальців. Дівочі вії затріпотіли, а губи відкрилися роблячи різкий вдих. Енелія різко піднялася, але схопившись за голову, ледь не впала назад від запаморочення. Ревен обійняв її за плечі і притиснув до себе. На мить, вона злякано заклякла але впізнавши знайомі обійми притулилася ближче гріючись його теплом, незважаючи на брудний одяг і запах крові. 

— З тобою все гаразд? — ніжно прошепотів Ревен їй на вухо. — Вони не скривдили тебе?

— Довго питали про якийсь корабель і казку, а коли зрозуміли, що мені нічого не відомо, напоїли чимось і я заснула, — дівчина підняла голову на капітана. — Все скінчилося? Вони більше не повернуться?

— Ні, кохана, —  юнак поцілував її у волосся. — Я не дозволю цьому статися. Я захищу тебе, тепер вже точно. 

Енелія полегшено зітхнула. Вона поклала руку на щоку капітана і зазирнула у його очі. Там відбивалися всі емоції, які він пережив, коли намагався її знайти. Вона нахилила його до свого обличчя і торкнулася губами. Так само, як якір зривається з дна, щоб дозволити кораблю мчати за вітром, так цей дотик, змусив Ревена нахлинути на неї зі всією палкістю, на яку був здатен. Вона запалила в середині нього полум'я, яке змушувало кожних півроку повертатися сюди, а тепер притискати до себе та мліти від її ніжних і трепетних дотиків. Все навколо зникло, крім їх двох, і їхніх почуттів. 

*** 

— Ти готова? 

Ревен підтримував все ще втомлену після всіх подій дівчину за талію. 

— Не дуже, — відповіла Енелія стискаючи в руках срібний ключик. — Але ж ти зі мною.