Розділ 3.

Через деякий час Ревен повернувся до корабля. Він був поранений. Один із банди зачепив його кинджалом, коли вони увійшли до борделю. Юнак досі не міг позбутися виду мертвих повій та їх клієнтів, що час від часу зринали в пам’яті. Він дякував богам, що Енелії вдалося втекти.

Ревен піднявся на палубу і пішов до своєї каюти. Він тримався за руку де була рана. Насправді не глибока, але місце на рухливих м’язах постійно завдавало дискомфорту через рух. Пройшов повз варту і постукав у двері. Збоку це виглядало дивно — капітан стукає у свою ж каюту, але думка інших важила значно менше за її комфорт.

Енелія лежала на його ліжку згорнувшись калачиком і притиснувши коліна до грудей. Така маленька та тендітна в його сорочці, яка могла б слугувати їй за сукню. Вона вже заспокоїлась, але плечі все ще трусилися від пережитого шоку та істерики.

Дівчина здригнулася і підняла голову, коли почула стукіт, а потім кроки. Її прекрасний капітан увійшов тихо та обережно не бажаючи лякати. У очі відразу кинулася заплямована кров’ю сорочка.

— Ти поранений, — тихо сказала і сіла.

— Нічого серйозного, лише подряпина, — він на вагався триматися гідно, але проникливий погляд блакитних з очей не пропустив, як він намагався витерпіти біль.

— Можна я подивлюся?

У відповідь легкий кивок. Вона обережно підійшла і ніжними рухами відділила тканину від рани.

— Треба промити і зашити.

— Я попрошу Тарена зробити це.

— Ні, довірся мені.

Ревен зміряв її поглядом і попросив варту послати когось по воду. Коли вода і ганчірка були в нього, Енелія наказала йому сісти на ліжко та зняти сорочку. Ніжно та обережно, дівочі руки змивали кров навколо рани. Він дивився за її рухами ніби зачарований.

— Де ти навчилася цього?

— Одна з повій була донькою лікаря. Вона навчила мене, — сльоза скотилася з її очей. — Бувало, що клієнти обходилися дуже грубо з дівчатами і після таких випадків я допомагала їй впоратися з ранами.

Невдовзі вона закінчила і сіла поряд притиснувши коліна до грудей. В її очах бриніли сльози.

Ревен не знав, що йому робити. Він та його екіпаж стикалися зі смертю занадто часто і на борту не було заведено говорити про свої почуття чи показувати їх. Хотілося пригорнути дівчину до себе, притиснути до грудей і заховати від усього світу. Її сльози ранили його душу.

Повільно та обережно він сів поруч і обійняв її за худі плечі. Дівчина пригорнулася до нього, наче кошеня у пошуках тепла та затишку. Плечі трусилися від плачу, а сорочка капітана швидко промокла. Схлипування голоснішали і перетворилися в істерику. Ревен мовчки гладив її спину та цілував у скроню. Йому боліло дивитися на її скорботу.

Обезсилена дівчина заснула у його обіймах з засохлими на щоках доріжками від сліз.

***

Упевнившись, що Енелія міцно заснула, Ревен обережно поклав її на ліжко, накривши зверху тонким покривалом. Подумки занотував купити нове і тепліше для неї разом з новим одягом.

Тарен чекав на нього біля виходу з каюти.

— Хлопці прочесали місто. Жодного сліду розбійників.

— Бранців допитали?

— Ніхто не розколовся. 

Ревен сперся на борт задумливо дивлячись на містечко.

— Треба терміново дізнатися, що саме вони забули у “Поцілунку ночі”, — погляд мимоволі потягнувся до дверей каюти.

— Капітане, — Тарен знав, що думка яку він збирався озвучити не дуже сподобається Ревену, але інших варіантів не було. — Треба запитати дівчину. Вона може знати причину сама того не підозрюючи. 

— Я зроблю це пізніше. Їй треба відпочити, — молодий чоловік відштовхнувся від борту руками і поправив піхви зі зброєю на поясі. — Перевір вартових біля моєї каюти і йдемо зі мною до міста. 

— Навіщо? 

— Лише одна людина знала власницю борделю краще ніж Енелія.

***

Дзвоник на дверях тонким дзвоном сповістив власницю ювелірної майстерні про прихід потенційних покупців. Вона швидко відклала в бік щойно виготовлену на замовлення капблучку з вишуканим гравірюваням ініціалів і побігла вниз по сходах до кімнати, що слугувала крамницею. 

Побачивши капелюх з гербом “Пісні штормів” завмерла на місці, борючись з бажанням втекти назада на гору. Молодий і високий капітан стояв посеред її крамниці байдуже роздивляючись різноманітні, ланцюжки, браслети і каблучки, а його помічник перекривав спиною вихід. 

Жінка знала, що рано чи пізно їй доведеться поговорити з Ревеном Морвеном про те, що сталося у борделі її найкращої і єдиної подруги. Набравшись сміливості, вона наважилася подати голос. 

— Де Енелія? 

Помітивши її обидва чоловіки повернули голову на жінку. Невисока на зріст і майже хоробливо худа. Її вже не молодий вік, видавали вікові зморшки на обличчі і той особливий сум у погляді притаманний лише тим хто вже прожив життя й зрозумів його сутність. 

— У безпеці, — Ревен не став підходити ближче, лише зняв капелюха і поклав на вітрину зі срібними сережками оздобленими різноманітними камінцями. — Дай відповідь на наші запитання і це продовжуватиметься і надалі.