Розділ 2.

До берега лишалося зовсім трохи, а капітан вже пильно вдивлявся в пристань. В грудях з самого ранку палало полум’я очікування на зустріч з промінчиком, який освітлював час перебування на суші. Та до кого так рвалося серце, була вуглинкою, яка гріла своїм теплом його замерзлу душу і розпалювала гарячий жар. Останнього разу його красуня Енелія, подарувала йому поцілунок. Спогад про нього був ціннішим за все багатство, яке вони вторгували і заробили.

— Ще трохи, — прошепотів Ревен кинувши погляд на воду і пішов роздавати команди необхідні для причалювання.

***

З самого ранку Енелія не знаходила собі місця, з вікна горища борделю вона побачила вітрила «Пісні штормів». Зазвичай Ревен приходив надвечір, щоб провести разом ніч, але дівчина стала готуватися до його приходу, як тільки сонце зійшло на небосхилі.

Вона добре вимила тіло та волосся. Дехто з повій навіть позичили їй свої ароматичні масла, щоб шкіра пахла солодким запахом квітів та трав. Одягнула сукню, яку тітка подарувала на минулий день народження і заплела декілька стрічок у волосся. Але звісно ж найважливішою деталлю було намисто, подароване її капітаном. Дівчина берегла його у невеличкій скриньці у своїй кімнаті і зрідка діставала, щоб помилуватися.

У двері постукали.

— Заходьте!

До кімнати увійшла господиня борделю. Вона уважно роздивилася дівчину і посміхнулася.

— Як я виглядаю? — Енелія покрутилася навколо себе.

— Ти красуня, люба моя. Але дозволь дещо додати, — жінка посадила небогу перед дзеркалом і вийшла. Невдовзі повернулася з невеликою скринькою. — Невже наш капітан прибув до дому?

— Я бачила його прапори на пристані. Сподіваюсь він прийде, — остання фраза була сказана тихо та невпевнено.

— О, я впевнена, що прийде. Я бачила як він на тебе дивився всі ті рази, — жінка дістала пляшечку і пензлика. Вона нанесла трохи на дівочі пухкі губи і розтерла. — Ось так. Тепер твої вуста готові до поцілунків.

Дівчина почервоніла і опустила голову.

— Не можу повірити, що ти так виросла, — Талія, погладила небогу по щоці. — Вже не налякане дівча, а прекрасна розцвіла троянда.

У дуже ранньому віці Енелія втратила батьків і на виховання її взяла тітка Талія, батькова сестра. Жінка мала авторитет і володіла найелітнішим борделем міста. Вона була відома надійним захистом своїх працівниць не дозволяла клієнтам їх ображати, а коли, це ставалося жорстоко мстилася. У достатньо небезпечному портовому місті у «Поцілунку ночі» ніколи не було бійок.

Вона виховувала свою племінницю, давала освіту, захист та свободу вибору, ніколи не змушувала юну Елінею працювати тілом, а натомість платила за ведення бухгалтерії. Вона замінила дівчині матір.

На вулиці щось голосно гупнуло і з вікна почувся зойк.

— Сиди тут, я зараз прийду, — Телія, посерйознішала і вийшла.

Дивне та неприємне передчуття збудило тривогу в думках дівчини. Вона сиділа в кімнаті тихо та прислухалася до кожного звуку.

Раптом голосний гуркіт пролунав десь на нижніх поверхах. Енелія здригнулася і підійшла до дверей. За тим пролунав голосний крик декількох жінок. Від цього звуку холонула кров. Крики стали голоснішими та частішими. До цього додався звук ляскоту металу та незрозумілі і приглушені перегукування грубими чоловічими голосами.

Енелія затремтіла від страху. В голові крутилися одночасно тисяча думок. Вона в паніці оглядала кімнату в пошуках схованки чи шляху втечі. Вікно не підходило через висоту, а спускатися сходами було занадто небезпечно. Раптом, дівчина згадала про таємний коридор для виходу на задній вихід борделю. Так тихо як могла вона вийшла з кімнати і проскочила до дверей закритих дорогим гобеленом.

— Стій!

Хтось гукнув і тіло скувало страхом. Наступної миті до неї вже широким кроками наближався високий чоловік. Його одяг наскрізь просочився кров’ю. Він закрив їй прохід до гобелену. Сходи до вітальні лишалися єдиним шляхом.

Енелія не пам’ятала, як скотилася по сходах чіпляючись за них сукнею. Гарячі сльози обпікали обличчя, а страх душив у грудях.

На першому поверсі вже не було чоловіків, але тіла вбитих повій та їх клієнтів були скрізь. Вишукані килими, дивани та подушки були просочені кров’ю. Посеред кімнати лежало тіло господині борделю.

— Ні! — дівчина затулила собі рота, щоб не закричати. Вона хотіла кинулися до тіла тітки, але кроки та голоси змусили її побігти до виходу.

Мозок перебирав варіанти де б вона могла знайти захист чи хоча би якусь допомогу. На думку спало лише одне місце.

***

Вона бігла до причалу з надією побачити знайомі вітрила та прапори, бо лише там могла сподіватися хоча би на тимчасовий прихисток. Хтось кинув у неї ножа. Він порізав їй плече та впав біля ніг. Вона крикнула від болю. Кремезний лисий чоловік спробував схопити її за поділ сукні, але вона рвонула так швидко як змогла і він залишився лише зі шматком тонкої тканини в руках.

Аж от на вітрі замайорів прапор. Енелія ледь не впала, сльози потекли з очей від полегшення і очікування зустрічі. Вона пришвидшилася, але тупіт ніг та вигуки теж ставали ближче.