7.1

Наступного разу, коли я пробудилась, атмосфера змінилась, як і обставини. Перше, що різануло вуха, немов ножем, стало люте шипіння Ілісара. Здається, ельф ледь стримував свою злість. Так і сталося… Чоловік вбраний у срібні й вишукані одежі, мав намір покарати служниць, що забилися у куток.

— Вам скільки разів повторювати — видавав він так, що сироти на шкірі виступили, — це дуже важлива гостя і торкатися ножицями її кіс — злочин проти корони.

І тут всередині все перевернулась. Я, борючись з туманною свідомістю після сну, потягнулась до волосся. Серце завмерло… Замість сухої, як солома, але довгої шевелюри в мене залишилось щось по плечі. Решта ж мого «скарбу» валялась на підлозі. Фіолетові прядки теж майоріли магією на каменях. Дух перехопило. Ніхто! Ніхто не мав права вчиняти зі мною саме так. Навіть пропаща від ідеї з підмінком матір. Одного разу служницю, що відітнула довжину більше, аніж потрібно, Кайла наказала випороти. Спантеличена, не стала кричати Ілісару, щоб він помилував дівчат, коли повітря буквально розірвалось від їх хрипу та еманацій магії. Я просто відвернулась, помічаючи, як бринить в чаші вода, немов підіграючи моїм емоціям. Що ж… Туманні краї ельфів зустріли непривітно. Але куди податися? Аталіс зруйновано, якщо ж знову вірити Ілісару.

В повітрі запахло паленим пір’ям і врешті я обернулась, щоб побачити ідеально лисі голови прекрасних ельфійок. Нова хвиля пищання ледь чи не протаранила вуха… То як сирену, що завжди плавала на глибині й опанувала чари голосу й співу, різко виловити на сушу й змусити співати серед стихії повітря… Вийде так, що кров з вух хлине.

— Вас проклято рівно настільки, наскільки я вважатиму за потрібне, — холодно проказав ельф й заклав руки за спину. — Якщо знайдете як спокутувати провину, може й розчаклую. Геть! Хоча ні… Кожна сама за себе, пам’ятайте про це, коли знову виконуватимете наказ леді Селести. А тепер геть!

І вони випурхнули з кімнати, як той папуга з магічної клітки, ледь чи не двері вибили.

Запала тиша. Неприємна вона різала по всьому, до чого могла дотягнутися. Я підвелась. Якось сльози ще не з’явилися, хоча трималась… Що таке волосся у порівнянні з тими подіями, які я пережила раніше? Крапелька в морі… Крапелька темної ворожби, що буде отруювати середовище, поки не розчиниться.

— Мені дуже прикро, — запнувся ельф й потупив погляд. — Я повинен це передбачити, але…

— Хто така леді Селеста? Й чому ти підозрюєш, що то вона?

— Жінка, яка знає мене найбільше й хоче, щоб я взяв її за дружину, — проказав він одразу, — поговорю з нею.

— Навіть без свідомості я приношу ближнім горе і розчарування, — прошепотіла й спробувала підвестись з ліжка.

Я кепсько пам’ятаю те переміщення, тільки як йшла до порталу, що відкрив Ілісар. Щось пішло не так, який магічний збій й нам довелось декілька разів стрибати між простором та часом. Відчуття після такого з не з кращих. Розбита горем, я все ж опустила ноги на мармур й встала, зашипіла від болю. Звична ломота окутала ноги. Ельф опинився поруч й підхопив за ліктя.

— Просив же, — прошипів він.

— Де Джаго? Що коїться у світі? — проказала я, зціпивши зуби. — Знаєш, мені не надто подобається лежати на подушках…