5.1

Спочатку з’явився Каявен, а вже потім замучена й бліда дівчина, що пленталась за ним слідом. Я впізнала в ній студентку старших курсів, і здається, навіть бачила її колись за вечерею. Вона одна з тих, хто цікавився моєю персоною.

— У мене дві новини й всі погані, — похмуро промовив батько Джаго, кивнувши мені в знак вітання.

— З будь-якої, — відізвався Оріс й пішов діставати ще декілька блюдець для чаю.

Я погляду не зводила з тієї дівчини. Щось мені в ній не подобалось, але що?.. Впалі щоки й синці під очима, вона ледь трималась на ногах та й крісло ледь чи не впала. Каявен встиг її підхопити.

— Ай!

— А будеш знати, як погоджуватись на авантюри лорда ректора, — прошипів чоловік, — ще легко відбулася.

— Що трапилось? — травник повернувся, й глянувши на гостю, цокнув язиком. — Життєвої енергії в ній мало лишилося…

— Вгадай хто посадив її біля духа замку, щоб спокійно собі до Темної фортеці переміщатися. Пообіцяв золоті гори, аж до засніжених вершин.

— Ні, — піднялася я. — Невже він до такого опустився?

Руки затремтіли від думки про те, що Джаго вчергове видумав якусь бридоту, лиш би могти відлучатися з Аталісу на довгий час. Ще я відчула себе винною. Винною, бо не хотіла повертатися сюди.

— Вона одна? — надто тихо спитав дід Оріс, що в мене аж сироти по тілу пройшлись від його голосу. — Хтось ще там може є? Ну або ж чиїсь рештки? Наче студенти не зникали останнім часом.

— Одна, — похмуро мовив Каявен й пройшовся вздовж кімнати. — Треба з тією тварюкою ненажерливою щось робити, змінювати ельфійський витвір на щось нове, а ще… Декому задати перцю, може думати почне своєю головою.

Студенка ж ніяк не зреагувала на розмову. Вона мовчки дивилась перед собою, не помічаючи нас. Навіть, коли я торкнулася її долоні, дівчина не зреагувала. То був жах.

«Спершу рабське клеймо й магія поневолення, потім — життя студентів. До чого він дійде далі? Академію спалить?»

Коли Оріс наказав мені не турбувати бідолашну й різко рванув на себе, мене пройняло.

— Хочеш віддати їй свою життєву енергію, принцесо? Так вона вип’є її разом з магією, — прошипів професор міцно стискаючи моє передпліччя. — Ти у своєму морі проплавала й багато чого не знаєш? Уявляєш, що буде зі звичайною людиною, яка отримає сили таким чином?

— А ще від носійки емескаліуму, — перебив його Каявен, підходячи ближче.

Він м’яко відсторонив мене від Оріса, став між нами. В ті миті по хижині почали літати іскорки, які завжди з’являються, коли лорд ректор гнівається… Хоча, чого я дивуюсь? Зі мною його родичі ж. На декілька митей стало важко дихати. Надто спекотно.

Я відійшла до вікна оминувши накриті банки з феями. Прикрила очі й важко зітхнула.

«Ти не відповідальна за чужі вчинки Ліреє, — голос здорового глузду з’являвся у думках. — Навіть якби ти в Аталісі навіки залишилась, все одно б ректор щось утнув… Проклятий чоловік…»

— Зможу її виходити. Я цю студентку знаю, вона сирота, — задумливо повідомив професор.

Дзенькіт скла його фіалів з ліками заспокоював, хоч лік часу втратився у цьому вирі подій. Я вже сиділа на диванчику, підібравши ноги до грудей та обнявши свої коліна. Каявен заспокоївся, жертву Будякових справ відвели до окремої кімнати та вклали спати. За нею наглядала Брунгільда.

— Тепер ще гірші вістки, — важко зітхнув Каявен й глянув на мене, — двоє носіїв емескаліуму, що я знав — мертві.

У хижині стало так тихо, що я почула, як у банках шелестять крила фей. Оріс завмер із чаєм в руках. Каявен важко зітхнув.

— Як? — прохрипів старий.

— Обох знайшли неподалік моря, — погляди чоловіків направились на мене, — того, що належить родині Ліреї, але… Можливо то збіг обставин, можливо для того, щоб витягнути особливу частинку з носія треба особливі умови, які мені невідомі. Але нас стає менше.

Оріс важко опустився в крісло й поклав руку на лоба. Я ж завмерла.

— Нас лишилось двоє, — прошепотів Каявен. — Ти і я, Ліреє. Коло звузилось.

В ту мить світ перевернувся ще раз. Ми почули протяжний свист, потім — дзвін. Простір наповнився неприємною липкою енергією, від якої мені ставало душно. Я вибігла на вулицю, плутаючись в спідниці сукні. Холодне повітря вдарило в обличчя. Та коли побачила полиски полум’я, ледь не втратила свідомість. Серце пропустило удар.

Аталіс горів.