Глава 5

— Фея, — промовив як ні в чому не бувало, Оріс, вказуючи на рожевий вогник у скляній банці.

Вогник той перетворився на невеличку людиноподібну істоту, що невдоволено стукала по стінках своєї тимчасової в’язниці. Я й бачила малесенькі снопи іскорок, а ще те загадкове створіння щось кричало.

— Тобто? Вони існують? — здається земля ледь не пішла з-під ніг.

Мимоволі я підійшла до крісла й опустилась в нього. Ненароком помітила ще один вогник у банці — зелений. Він що їх колекціонує?

— А як ти думала? У землях ельфів чого тільки не водиться, — фиркнув травник й постукав пальцями по склу. — Феї можуть тільки в розмірах змінюватися, а от їх брат — фейрі може перетворюватися у тварин. Хоча що та напасть мілка, що та… Одного поля ягоди. Знаєш там, одна родина, єдина, від батька до сина…

— Так от як ельфи дізнаються про хід подій за туманом, — прошепотіла я. — А ми з Мораксом голови ламали: артефакти, магія…

— Ніколи їх не любив, — пробуркотів травник, — ще з тих пір, коли душа Аталісу про це розповіла, а потім я ось таку заразу маленьку ще й ненароком підручником гербалогії прибив, — знову потряс банкою чоловік, змушуючи фею сходити з розуму. — Ох й не міг я відмити потім той стіл, довелось спалювати й купляти новий, а книгу перепрошивати у нову палітурку.

Він поставив місткості з непроханими гостями поруч, накрив їх темною тканиною.

 — Виживуть? — спитала, подавшись вперед.

Оріс хмикнув й прийнявся розливати чай по чашках, а вже згодом з’явилась Брунгільда зі своїми кулінарними шедеврами. На якийсь час я потонула у питаннях, наче в водах моря. Ще зрозуміла — зголодніла добряче, тому всю розмову з професором довелось відкласти на ще деякий час.

— Щоб потім нам ельфійський король не пред’явив за смерть його підопічних, — невпевнено проказала, знову зиркнувши на темну матерію, що звисала майже до підлоги.

— Не з цукру зроблені, виживуть, — фиркнув Оріс. — Декілька годин себе нормально почуватимуть, заснуть вони, як та птаха в клітці. Знаєш, колись один з моїх знайомих успадкував від батька декілька співочих птахів, так довелось йому чи ледь не постійно на ті клітки щось накидати. Добре, що хоч покупця на екзотику знайшов швидко, а то я щиро переживав за бідолашних пернатих.

Я тільки рота розтулила, щоб повернутися до нитки розмови, як травник підійняв долоню.

— А друг той пригоди любив, — особливою інтонацією сповістив він, не зводячи з мене погляду, — про ельфів книжок начитався й рушив спочатку до Темної фортеці, а звідти якось вивтікав до туману… Там й його не знайшли.

На якусь мить в будинку повисла тиша. Я переварювала сказане, він же витримував паузу.

— Не все, що пов’язано з народом тих країв — добре. Не все там істина, тому декілька разів подумай, перед тим, як зв’язуватись з тим дипломатом, — сухо проказав чоловік.

Тільки зараз я помітила холод його погляду, те невдоволення від самого факту, що Ілісар за мною сюди приперся. У очах Оріса є й осуд, за те, що не повернулась в Аталіс вчасно, не продовжила навчання, як всі нормальні студенти. Він радше нагадував одного з дідусів, яких я ніколи не знала.

— Я бачив ті документи, що твій батько підписав з моїм онуком, — він затарабанив пальцями по підлокітнику, — вихід без виходу. Розірвати ваші заручини буде важко.

— Так і їх не було, — поставила я чашку на блюдце й насупилась, — те, що ми сповістили всіх…

— За свої бажання треба розплачуватись, — перебив мене Оріс й навіть трішки нахилився вперед. — Не важливо, мала ти клеймо володарки чи ні. Як от мій дурбецало-онук втратив частину своїх сил за ігри з тим самим клеймом, Ліреє. Прикинулись солодкою парочкою, от й куштуйте кашу, яку заварили.

— Наче в мене існував вибір, — пробуркотіла я, склавши руки на грудях.

— Закотити істерику королеві, втекти та зникнути, вислідити де Мальва в одну тиху й темну ніч й показати йому гостре лезо зброї, гіркий присмак отрути врешті-решт, а потім й місце, де зорі народжуються й людські долі зникають в небуття стихій.

Щоки запалали від роздратування. Коли хтось постукав у двері хижини, я навіть зраділа.

— Кого ще там зла ельфа принесла, — пробуркотів він, направляючись до виходу. — Хто швендяє по академії вночі? Який бандит?