Глава 4

Я зо десяток разів перевірив чи мене не підслуховують. Навіть захист від капосного розпорядника поставив: привид все спокою не давав, наче в моїй скромній кімнаті хтось розлив нектар. Наше створіння — душа замку, що нині керує академією, виступати проти того, хто допоміг звільнитися, не посміє. Та сутність вміє пам’ятати старі борги. І я це відчував, тому спокійно налаштував зв’язок з ельфійським володарем.

— Нарешті, — пробуркотіла проєкція у кришталевій кулі, — ти куди зник? Дипломатія штука корисна, але міру знай! На кращого друга престол покинути, ти маєш совість, Ілісаре?

Я хмикнув й наблизився, щоб роздивитися заклопотану фігурку, замучену проблемами правління. Ніхто навіть не здогадувався істини — Елмір не справжній повелитель. Він всього лиш займає моє місце, те, яке я йому дозволив посісти, користуючись ж знову боргом. Я врятував йому життя й Елмір мій боржник довіку, буде грати на тій арфі, яку покажу. Вся політика й дипломатія — моїх рук справа. Вечорами ми використовуємо артефакт зв’язку задля обговорення нагальних питань. Обманювати джерела магії людей — моя спеціальність. Це легко. Це не той витвір мистецтва з заповітом батька, де престол має посісти не його син, а напівкровка-чужинець.

— І тобі добрий вечір. Вже обрав собі благородну панну у дружини? — спитав я тихо, не приховуючи усмішки.

— Знущаєшся? Смішно тобі? — пробелькотів Елмір й стиснув руки у кулаки. — Мене вони зваблюють, наче останнього ельфа на землі. А ще та химера… Піддані зникають один за одним, вже не знаю що радникам відповідати.

— Кажи: Ілісар все вирішить, а ще запросить у наші володіння сильну магиню води.

На мить зображення темноволосого чоловіка завмерло. Він навіть потер пов’язку на оці — результат нещасного випадку й невмілого навчання магії однієї з придворних дам.

— Рівень води в ріках біля Білого пристановиська ще знизився. Віднайти причину катаклізму ми не в силах. Наче хтось прокляв народ ельфійський.

Я не став казати, що то все наслідки багатовікового знищення водних магів й одинокого життя ельфів… Ну майже одинокого. Фейрі й феї нікуди не зникали. А вони водників ох як не любили. Тепер все вивернулось у катастрофу. Хоча сповіщав батька: то все просто так не залишиться. Ельфи мають об’єднувати у собі всі стихії, що тільки існують у цьому проклятущому світі, куди їх по випадковості засунула пропаща доля, згідно з першої легенди.

Він ще згадував рідні землі — безмежні континенти, рощі з білих стовбурів дерев й червоного листя. Їх ще називали мелорнами чи мелірнами.

Існувала ще одна теорія: хтось змусив ельфів впасти у сплячку, а коли вони прокинулись, тоді й величні рощі зникли. Я не знав в що вірити, в те, що нас відправили з одного світу в інший… Чи в другу історію. Наявність у всесвіті інших реальностей підтверджували потраплянки, але й ця планета відчувалась рідною. Іноді мені хотілось все ж зустрітись з вічністю, щоб врешті отримати всі відповіді на питання.

— Питання стоїть гостро, — пробуркотів Елмір, — під загрозою останні з мелірнів. Роща вмирає без води, а разом з нею від спраги потерпають і звірі. Та що там казати… У селян близ становиська з колодязів зникає вода, — він на мить замовк й здійняв металічний обруч з голови, поклавши один з символів влади на стіл. — Ти впевнений, що та твоя магиня допоможе? Чи окупиться весь ризик перебування її тут?

— Вона русалка, — сухо проказав я, спостерігаючи за реакцією співрозмовника, — зможе з власною стихією розібратися.

— Щось я починаю боятися, щоб люд її наш випадково чимось не образив. Уяви собі: величні ельфи просять допомоги у тих, на кого роками полювали. На кого цькували інших людей, граючи у чергову комбінацію на шаховій дошці з реальними фігурами.

— Підготуй все до мого повернення, — наказав я. — Сестрі ще повідом, нехай своїх придворних лисиць за пояс заткне, інакше я за себе не буду відповідати. Мені життя Ліреї важливе.

---

Долучайтесь до телеграм каналу, посилання у закріпленому коментарі до роботи. Там більше про графік прод, життя. Дякую!