Глава 3

Цікаво, що ж до всього може спантеличити принцесу, в якої й так проблем, як перлів в океані? Я думала, що мене вже нічим не здивуєш, виявилось — помилялась.

Невеличкий загін воїнів на чолі зі графом стояв неподалік Мораксової фортеці. Без усіляких гербів, стягів з кольорами Ельгарії. Просто воїни заковані в обладунки, й одинокий вельможа. Я чудово знала його, але щоб очільник центрального регіону королівства опинився на іншому краю світу… Де це таке хто міг вгадати?

Граф де Ельс поклонився, коли побачив мене на стіні фортеці. Десятки воїнів встали на одне коліно і схилили голову.

— Що відбувається? — спитала я в Моракса.

Некромант з недовірою вдивлявся в людей, підтиснувши губи. Ельф в наші справи не втручався, але спостерігав з цікавістю. Лорд Будяк стояв за моєю спиною, його пальці вже іскрилися від магії.

Мене оповив страх. Здавалось, що це — пастка. Варто тільки невірно крок ступити й оці всі перемовляння обернуться боєм, кров’ю й втраченими життями. Не сказала, що люди Моракса слабкі, але якщо у загоні графа затесались азаріоти або ж декілька сильних магів… Без крові просто не обійдеться.

— Ваша Високосте! — вигукнув він й глянув на мене.

Магія зміни голосу віддавалась в повітрі легким тремтінням.

— Принцесо! — продовжив він. — Я хочу стати вашим слугою…

— Що?! — тепер вже вигукнула я.

Море забушувало. Я відчула шум його хвиль, бриз… Стихії, як же хотілось опинитися у його водах… Та зась! Біля Мораксових земель незвичні води — в них довго не поплаваєш без наслідків та спеціального захисту. Іноді мені здавалось, що та туманна завіса, оці сухі землі, немов замість них попіл, стали злим жартом деміургів, які створювали цей світ.

Коліна різко заболіли, і я схопилась за Мораксове передпліччя, щоб не впасти.

— Кайла де Ран зреклась нас, — продовжив граф, передаючи шолом та зброю найближчому воїну. — Нас вважають зрадниками корони, а ще землі мого роду перейшли в управління жалюгідної підмінниці.

Ми з Мораксом переглянулись. Джаго вийшов вперед, розриваючи напружену тишу. Я роззирнулась, помічаючи: солдати некроманта вже тримали напоготові арбалети, а Ілісар… Що ж, ельф здивував. В його руках з’явився бойовий посох, а над головою малеька магічна сфера — початок якогось сильного заклинання.

І тоді я відчула: мене захистять. Може через добру натуру, через дружбу чи вигоду, але якщо лорд де Ельс виявиться крабом в риб’ячій шкірці… Йому не позаздриш. У ті моменти я зробила собі ментальну нотатку: треба дізнатися чому вони так стоять за мене. На що розраховують?

«Ліреє, — буркотів внутрішній голос у думках, — треба ставати сильнішою. Не все ж життя тобі їздити на чужих шиях. Зберися!»

Біль в колінах вщухав. Будяк прочистив горло.

— Що тобі потрібно від моєї нареченої?! — пророкотав Ректор збираючи у долоньках сотні іскор.

Тепер довелось боротись з бажанням, щоб не скинути бідного ректора з високої стіни фортеці. Знайшов він собі наречену, ага…

— Хоч один невірний крок, — заявив Моракс, — зітру всіх у порох.

Повітря, здавалось, стало густішим від тієї кількості магії, що нині оточувала нас. Я важко зітхнула й виступила вперед.

— Заберись з дороги, — шикнула на Будяка, — знайшовся наречений, розумієш тут.

— Я готовий принести васальну клятву крові, — граф встав на одне коліно, коли його магічний голос дійшов до мене. — Поки її можна змінити.

Я прикрила очі. Авжеж, присяга крові. Дитяча забавка, така собі іграшка, якою любила користуватись династія де Ран. Більшість васалів пов’язані нею з королевою. Не знаю, як обходять її змовники, щоб прокляття їх не торкнулось.

— Принцесо, — граф закашлявся. — У нас залишилась година, інакше мої люди помруть… Ми відмовились від королеви, а інша кров династії лиш ви… Прошу вас! Хоч над ними змилуйтесь! Там мій син, я своє віджив.

Я глянула на десяток воїнів, усвідомлюючи реальність. Що ж, доля знову грається в цікаву гру.

— В них немає зла, — прошепотів некромант, — біля фортеці є невидима грань заклинання, якби граф бажав би тобі зла, він би живцем згорів.

— Мораксе, що ти верзеш… — прошипів Будяк. — Схаменися! Він — може має добрі наміри, а решта…

— Така магія не знає виключень, — сказав Ілісар й лінивим жестом розсіяв сферу заклинання, — я з нею зустрічався, всі б злягли.

Не знаю нащо вони мені, ті воїни й сам граф… Колишній лорд, як розумію, мати позбавила його титулу й земель.

— Добре, я зараз спущуся! — підсилила голос закляттям й глянула на некроманта.

— Відкрити ворота! — скомандував Моракс. — Алістере! Де тебе тіні носять? Пильнуй за порядком!

Я глянула на Джаго, в його очах — осуд. Чоловік скривився й похитав головою, глянувши вниз.

— Ти робиш помилку, Ліреє, схаменися!