2.1

— Дуель з дипломатами заборонена, — пробуркотів Моракс, що з’явився з-за спини брата. — Поважай старі звичаї й припини своє чаклування.

Ілісар же з місця не здвинувся, його рука підтримувала мою долоньку, де живою енергією пульсувала рідкісна у світі людей магічна квітка.

Некромант присвиснув тільки як побачив її й вхопив Будяка за плече.

— Годі тобі!

— Вона моя наречена, — як заведений повторяв лорд ректор, — моя студентка врешті-решт.

Насупившись, я відійшла від ельфа й важко зітхнула. Тепло від лотосу гріло долоньки й хотілось забути на мить про всі незгоди. Заснути у безпечному місці, відпочити. Голова обертом йшла від тих викриків де Данра. Як же він мене дістав…

— Як розумію, мій наказ залишається в силі, хоч клеймо рабське ми звели? — глянула на суворого Моракса.

Володар Темної фортеці кивнув, а потім підійшов ближче.

— Дай хоч потримати те ельфійське чудо, — промовив він й простягнув долоню. — Мені таку честь щось ви, посланцю, не показали.

Моракс глянув на Ілісара з-під лоба. Ельф прочистив горло й склав руки за спиною, глянув на Джаго.

— За ельфійським звичаєм настільки цінні рослини ми даруємо лиш тим, кому виказуємо симпатію, кохаємо і бачимо спільне майбутнє, — як ні в чому не бувало промовив він, зберігаючи спокій, — не сказав, що твоя скромна кандидатура, аж настільки зацікавила мене…

Некромант почервонів, але лотос з моїх рук взяв й усмішку ельфа пропустив повз. Саме видовище його зачарувало. Джаго ж зціпив зуби, наближаючись.

— Хіба можу поговорити з правителем, є у нас при дворі один любитель…

— Ліреє, — перебив його Моракс, — може подаруєш другу квіточку? — вишкірився він. — Ельфи тобі ще з десяток в ноги кинуть, а я…

Й зробивши жалісливе обличчя, він стер сльозинку зі щоки. Воїни, що несли варту, почали задивлятися на нас, а пориви вітру… Вони ставали сильнішими.

— Ти вже куди лізеш? — процідив крізь зуби Будяк.

— Не думаю, що принцесу влаштує роль коханки, наш Володар Даерон дарує щось жінком лиш після того, як ті провели ніч у його покоях, — прочистив горло Ілісар, навіть не червонічи.

— Ти… — випалив Джаго й стиснув руки в кулаки.

Я ж підвела очі до неба й зітхнула.

— Стихії, куди я потрапила? — спитала тихо. — Один припідносить цінні дарунки, навіть не каже про звичаї свого народу, інший — хоче вкрасти ту нещасну рослинку, а третій щиро вірить, що після його обману я погоджусь вийти за нього заміж. Лорде ректоре, ви ж пам’ятаєте при яких умовах все сталося? Про які почуття може йти мова?

— Про мальовані, — він інстинктивно торкнувся того місця, де раніше було рабське клеймо й перемінився в обличчі. — Ваша Вискосте Ліє де Ран, прошу надати мені змогу поговорити наодинці.

Ілісар хмикнув, Моракс глянув на брата, як на навіженого. Я ж скривилась від «манірності», назвати мене материним іменем, та ще й Лією… Будяк наривається на неприємності.

— Не хвилюйтесь, принцесо, — завірив мене ельф, — я придивлюся за вашим подарунком.

Джаго відвів мене в сторону, й коли пересвідчився, що нас не підслуховують, почав:

— Й до чого то все було? — проказав тихо. — Я схожий на бовдура? Ясно же сказав: свою наречену не відпущу.

— Я хочу розірвати заручини, — проказала, склавши руки на грудях, зустрілась поглядом з чоловіком. — Мати й так за де Мальва не видасть.

Джаго пройшовся декілька кроків вперед, роздивився темні сполохи туману й засміявся.

— Тільки Ейра Аква може скасувати свою обіцянку, — Будяк розвернувся, опинившись поруч, він нахилився ближче. — Тоді, коли ти валялась у безпам’ятстві, ми вклали угоду: я усіляко оберігаю тебе, а ти — стаєш моєю дружиною.

— А мене спитати? — процідила я, вхопивши чоловіка за зап’ясток. — Хоч розповісти, натякнути…

— Ми робили це таємно, — прошепотів й підкріпили все магією.

— Авжеж, — усміхнулась я, відчуваючи, як всередині все закипає від злості. — Я хочу побачити той договір, і, лорде де Данре, якщо мені потрібно для скасування наших заручин віднайти батька… Я зроблю це. А якщо він неживий, тоді Ейріан допоможе за правом старшого в родині!

— Ну, якщо моя наречена бажає побачити докази, то прошу до Аталісу!