Мишко

Хоч моє тіло понівечене, але майже не відчуваю болю. В крові бурлять ріки насолоди, немов насолоджуюся всіма діями та знущаннями істоти. Дивно, але краще вже так, ніж біль, що зараз відчуває Ассоль. Бачу, які нестерпні муки відчуває дівчина, як корчиться й очима благає скорішої смерті.
Ловлю погляд гарпії, яка не припиняє дивитися на мене. Здається підморгує та немов сповіщає, що все буде добре, що боятися немає чого. Крилата істота чекає... вона обрала мене своєю парою. Не розумію звідки все знаю, але раптове усвідомлення всіх подій навколо, паморочать голову.
Жодного страху... Розслаблення, сум, радість та насолода.
Заплющую очі, не хочу нічого бачити. Поринаю в невагомість і так краще, значно легше прийняти неминучу долю свого кінця.
“Ми не можемо врятувати обох, — в голові лунає мелодійний голос. Заспокоює мої думки та заколихує. — В тобі тече отрута залишена гарпією й ти станеш монстром, таким, як і вона.”
“Краще вже смерть!” — безслівно відповідаю та провалююся в забуття. Лечу кудись, знаю, що там мені буде добре. В тому місці отримаю бажаний спокій.
Здається, гарпія кричить, гукає мене. Нечітко, але розумію слова. Вона хоче, щоб я був поруч.
— Ти не отримаєш іграшку! — останній подих і все, настає спокій та насолода.

Дорогі читачі, щиро вдячні за Вашу підтримку. Сподіваємося, що Вам було трішки страшно та цікаво. Ніколи не працювали в цьому напрямку, але сподіваємося, що вам сподобалося)))

До зустрічі на сторінках наших  книг. 

Щиро Ваші Натіко Маєр та Каміла Дані.