Епілог

Минув місяць, сьогодні у Анни день народження. Життя увійшло у спокійне русло, ніби компенсуючи той шалений суботній день. Петро успішно підписав контракт з новим інвестором – його бізнес не просто врятувався, а й отримав поштовх до розвитку. Настя тепер майже не відходила від нього, боячись втратити з поля зору.

Анна ж повернулася до своїх буднів, хоча в глибині душі відчула себе іншою. Вона більше не гнівалася на "дивні збіги" долі. Навпаки – щовечора перед сном дякувала Богові чи Всесвіту (сама до кінця не знала кому) за те, що той послав їй віщий сон, що вплинув на долі цих людей, а головне – свого брата.

Того суботнього ранку, рівно через чотири тижні після пригод, Анна з Сергієм виходили з під’їзду, збираючись проїхатися по крамницях. Раптом біля тротуару вони побачили білосніжний новенький "Mercedes", прикрашений великим червоним бантом. Поряд, спираючись на дверцята, стояв усміхнений Петро.

- Брате, що це ти вигадав? – здивовано вигукнула Анна, підійшовши ближче і не вірячи своїм очам.

Петро розвів руками: – Це тобі, сестричко. Мій подарунок на знак вдячності. Ти ж у нас любиш драйвові покатушки.

В Анни відвисла щелепа. Вона провела рукою по бездоганному білому капоту. – Ти не жартуєш?.. Це занадто шикарно, Петре.

- Нічого не занадто для моєї рятівниці, – тепло промовив він і по-дитячому потер руки. – Ну, спробуєш?

Анна розсміялася і кинулася братові на шию. – Ти в мене неймовірний! Але наступного разу даруй краще щось скромніше, гаразд?

Усі троє весело засміялися. Сергій жартівливо насупився до Петра: – Псуєте мені дівчину подарунками, шановний.

- Тримайся, друже, – підморгнув йому Петро. – Вона тепер у тебе на білому коні роз’їжджатиме.

- ­Та намагаюсь триматися, вона тепер і мене на тренування з самооборони тягає, ох і суворий там тренер – з посмішкою відповів Сергій.

Анна вже сиділа за кермом новенького авто, із захватом оглядаючи салон. Сергій вмостився поруч, не втримавшись від усмішки – щасливішої Анни він ще не бачив.

- А куди ж їдемо? – вигукнув він бадьоро.

- У салон краси, звісно! Треба навести трохи краси – посміхнулася вона. – Ольга вже зачекалась, ми з нею після процедур каву планували. Подружилися, уявляєш?

Сергій кивнув:

- А після обіду – святкуємо. Я забронював столик. Тільки ти й я. Ніяких пророцтв, тільки шампанське і десерти.

Анна кинула на нього грайливий погляд:

- Якщо тільки ти не влаштуєш мені ще одне «видіння»... романтичне, скажімо.

- Доведеться тримати інтригу, – знизав плечима Сергій. – День ще

довгий.

Вона повернула ключ і двигун м’яко загурчав. Анна зловила себе на думці, що більше не боїться ніяких знаків долі. Адже тепер вона знала – як би не повело кермо, вона здатна його вирівняти.

Кинувши останній погляд на брата, який стояв посеред двору, переможно виставивши вгору великий палець, вона махнула йому у відповідь і рушила з місця.

Попереду був салон краси, кавовий затишок з новою подругою, романтична подорож до ресторану з Сергієм, а вже ввечері – сімейна зустріч. Настя вперше офіційно мала ввійти в їхнє коло. Петро ще не зробив їй пропозицію, але з очей було видно – недалеко той день. У нього більше не було сумнівів ані в ній, ані в собі, лише впевненість.

Анна усміхнулась, ковзаючи поглядом по ранкових вулицях Києва. Сьогодні їй не снився жоден сон. Але вона відчувала: ц