Розділ 4. Напад у сутінках

Годинник показував уже майже четверту пополудні, коли Анна з Сергієм знову вибралися з квартири. Після стресового ранку вони вирішили трохи перепочити: випили вдома чаю з бутербродами, Анна прийняла душ і перевдяглася в легку сукню та зручні балетки замість забрудненого одягу. Сергій увесь цей час поводився надзвичайно лагідно, жартував, намагаючись розвіяти її похмурі думки.

— То куди тепер хочеш? — спитав він, вмикаючи запалення машини.

Анна задумалась. День вже перетнув екватор, а відпочити душевно так і не вдалося. Хотілося просто спокійно прогулятися чи сходити кудись посидіти, щоб не думати про сни, пророцтва чи щось таке.

— Поїхали в центр, — нарешті сказала вона. — Пройдемося по Хрещатику, зайдемо в якусь кав’ярню, потім, може, в кіно? До речі, о котрій ті квитки?

Вона кивнула на два тонкі білети, що стирчали з кишені його сорочки. Сергій дістав їх і проглянув: — На 18:40. Фільм якийсь французький, як ти любиш.

— Добре, якраз встигнемо погуляти перед сеансом.

Машина котилася набережною, залишаючи Оболонь позаду. У вихідний день дороги були відносно вільні, тож за півгодини вони вже паркувалися поблизу Майдану Незалежності. Невдовзі пара неквапно йшла центральною площею Києва, змішуючись із юрбою туристів і містян. Сонце потроху хилилося до обрію, але вечір ще не настав — у повітрі стояла золота пора.

Анна майже розслабилася. Вони випили по лимонаду на терасі улюбленої кав’ярні. Життя навколо вирувало: вуличні музиканти награвали на саксофоні джазові мелодії, десь чулися вигуки екскурсовода, що розповідав про історію Майдану.

Вона задивилася на величну стелу Незалежності з беркутом на вершині. "Як все ж добре, коли спокійно", — подумала Анна. Насичений ранок видавався далеким. У місті, при людях, її тривоги здавалися перебільшеними.

Сергій, помітивши, що вона замріялася, легенько підштовхнув її плечем: — На якій планеті зараз Анна?

— Вибач, я трохи… замислилася, — відгукнулася вона, усміхаючись.

— То, може, час повертатися на землю? — він жестом запросив її йти далі вулицею. — Ще трохи — і вже час буде до кінотеатру.

Вони прямували у бік Європейської площі, коли раптом Анна примітила фігури неподалік у тіні будинку. У вузькому провулку біля арки стояв літній чоловік із ціпком. Він щось шукав у своїй потріпаній шкіряній барсетці, спираючись на ціпок. А позаду, тихо підкрадаючись, наближався хтось у темній куртці з каптуром на голові.

Серце Анни вмить защеміло. Картинка зі сну — дідусь, на якого нападає грабіжник — ожила перед очима. Все точнісінько як тоді: сутінкове освітлення в провулку, стара тростина…

— Там! — тільки й змогла вона вигукнути, смикнувши Сергія за руку.

Він не одразу втямив, про що вона, тож Анна вирвала свою руку і кинулася до провулку. Темна фігура вже була впритул до старого.

— Гей! — закричала Анна на ходу. — Обережно!

Нападник озирнувся — в сутінках вона побачила лише блиск його очей під каптуром. Чоловік з барсеткою теж зиркнув угору, але запізно: грабіжник ривком вихопив у нього барсетку і щосили штовхнув старого в бік. Дідусь зойкнув і впав на асфальт.

Анна підбігла якраз, коли грабіжник прудко проскочив повз неї, намагаючись втекти з провулка. Не довго думаючи, вона виставила ногу. Розбійник, не очікуючи перешкоди, перечепився через її підставлену ногу і гепнувся всім тілом на тротуар.

— Ах ти ж… — гаркнув він, намагаючись встати.

Але Анна вже навалилася зверху, притискаючи його до землі всім своїм невеликим, але розлюченим тілом. Вона й не думала, що зможе таке зробити — діяла на чистому адреналіні. Грабіжник вилаявся, пручаючись, проте Анна спритно вихопила з-під його руки барсетку, яку той ще не встиг сховати за пазуху.

— Відпусти мене, стерво! — прохрипів незнайомець, намагаючись скинути її.

— Зараз же лежи спокійно, бо гірше буде! — просичала вона, сама дивуючись, як грізно це прозвучало.

На щастя, за мить підоспів Сергій. Він допоміг закрутити нападникові руки.

— Тихо-тихо, лежи! — повторив Сергій вже чоловічим тоном, остаточно приборкуючи грабіжника.

Старий чоловік, тим часом, сидів на землі, приголомшений. Його тростина відколась убік. Анна швидко підхопила палицю і підбігла до дідуся.

— Ви як, цілі? — схвильовано спитала вона, схиляючись до нього.

— Боже… що це… — прошепотів той. На лобі у нього була подряпина, а окуляри з’їхали набік. Він напівлежав, притулившись до стіни.

— Зараз, секунду, ми викличемо поліцію і швидку, — тараторила Анна, дістаючи телефон.

Грабіжник знов заворушився, спробувавши випручатися з рук Сергія, але той впевнено тримав його, заламуючи йому руки за спину. Підійшли ще кілька перехожих і зрозумівши ситуацію оточили злочинця, допомогаючи Сергію стримувати хлопця, що намагався вирватись.

Анна швидко набрала 102. Поки вона пояснювала ситуацію диспетчеру, розбійник раптом ще пручався і намагався вирватись, але Сергій вже був не один.

Диспетчер запевнила, що патруль уже направляють.

Анна сіла поруч із дідусем. Той почав приходити до тями, відсапуючись.