Розділ 3. Розлита кава

Вони розрахувалися на касі й вийшли з супермаркету, навантажені покупками. Візок був ущерть заповнений: окрім того, що планували купити, додався ще й подарунковий пакет від знімальної групи. Сергій ледве вмістив усе це у багажник свого синього Hyundai.

— Ну й набрали… Нам тепер на місяць вистачить, — прокоментував він похід у магазин, закриваючи багажник.

Анна вдихнула на повні груди свіже повітря. Після душного магазину вулиця пахла травнем — молодою зеленню і ароматом цвіту каштанів десь неподалік. Сонце вже піднялося високо, обіцяючи теплий весняний день.

— Що далі за планом? — спитав Сергій, беручи її під руку. — Їдемо прогулятися?

Вона на мить задумалася. Погода й справді кликала на прогулянку. До того ж їй конче потрібно було відволіктися від думок про дивний сон. Перший епізод збувся, але так незвично, що може й справді просто збіг обставин? Як би там не було, другий теж крутився в голові — студентка з кавою.

— Давай пройдемося. Може, машину тут залишимо і прогуляємося на набережну? — запропонувала вона раптом. Їй не хотілося зараз замикатися в автомобілі.

До Оболонської набережної було рукою подати — супермаркет стояв якраз неподалік неї. Вони домовилися залишити важкі сумки в багажнику і трохи пройтися пішки уздовж Дніпра.

Прогулянковий проспект уздовж затоки вже оживав: мами з дитячими візочками, ранкові бігуни у навушниках, парочки, що неквапом йшли, тримаючись за руки. Вода в затоці блищала, підрум’янена сонцем. Анна з Сергієм крокували повільно, насолоджуючись ранком.

Анна поступово заспокоювалася. Дивлячись, як у небі ширяють чайки, вона майже переконала себе, що решта сну — то просто нічний жах, який розвіється на сонці. І справді, ну де тут зараз візьметься якась студентка з кавою? Навколо сім’ї з дітьми та пенсіонери.

Вона щойно про це подумала, як звідки не візьмися неподалік з’явилася юна дівчина, років двадцяти. У руках — паперова склянка кави та акуратна пластикова папка. Через плече — тонка жіноча сумочка. Анна одразу відчула, як у грудях щось стиснулося: вона. Студентка з кавою.

— Сергію… це вона, — прошепотіла вона, зупиняючись.

— Хто «вона»? — не зрозумів він.

— Дівчина зі сну… з кавою і папкою.

Він скептично скривився, але очі уважно втупив у перехожу. Вона дійсно мала студентський вигляд — худорлява, трохи заспана, але цілеспрямована. Поспішала, озираючись на годинник. Вузькі джинси, світла куртка, з наплічника стирчали кілька ручок. В руках — кавовий стаканчик і прозора папка з паперами, у якій виднілось резюме, довідки, якісь копії.

Анна спохмурніла. Уві сні вона бачила, як ці папери впали. Кава розлилася. Документи змокли, і та дівчина втратила шанс. Час співбесіди… було щось таке.

Вона зробила крок — і зупинилась. Як зупинити людину? Сказати їй просто в лоб: "Гей, привіт, мені наснилося, що ти зараз зіпсуєш свою кар’єру кавою. Може, постав її десь, га?" — звучить не дуже, м’яко кажучи.

— Може, підійдемо? — несміливо спитала вона.

— Анно, камон. — Сергій глянув на неї з жалем. — Якщо ти хочеш поговорити з усіма, хто п’є каву, давай я візьму камеру, будемо знімати соціальні експерименти.

— Це не смішно, — сухо кинула вона.

— Тоді просто йдемо далі.

Але Анна не йшла. Вона завмерла на тротуарі, бо студентка саме підходила до маршрутки. Водій зупинився, двері відчинилися з пшиком. Дівчина зробила крок — і саме в цей момент якийсь нетерплячий дядько ззаду, поспішаючи, штовхнув її ліктем.

Все сталося за секунду. Кава вислизнула з руки, бризки полетіли просто на прозору папку. Та розкрилась. Аркуші, щойно акуратно зібрані, полетіли на асфальт, деякі втопились у калюжі, інші — злиплися під кавовою плівкою.

— Блін, обережніше, — дівчина закричала, присідаючи й метушливо збираючи документи.

Чоловік, що штовхнув її, навіть не вибачився. Просто піднявся в маршрутку й зайняв місце біля вікна.

Анна остовпіла. Те саме. Вона це бачила. Вона знала. І нічого не зробила.

— Твою ж… — прошепотіла вона. — Встигла ж би… могла ж би…

І якраз у той момент, коли вона стояла, паралізована соромом і гнівом на саму себе, на повній швидкості проїхала сіра Тойота.

Хлюп!

Хвиля брудної крижаної води з калюжі — прямо з-під коліс — накрила її з голови до п’ят.

Волосся, обличчя, рукави пальта — все мокре. Все в багнюці. Вода затекла за комір і взуття. Ноги стали слизькі, холодні. Пальці змерзли миттєво.

— Та ти знущаєшся, бл*ть… — проскреготіла вона, витираючи обличчя рукавом, що лише більше розмазав бруд.

Сергій затулив рот долонею, стримуючи ховаючи подив і легку посмішку:

— Ну, не знаю, хто кого покарав — ти себе, чи доля тебе, але... капець.

— Іди до дідька, — кинула Анна крізь зуби, вся тремтячи від холоду, гніву і приниження.

Вона озирнулась — студентка саме зникла в салоні маршрутки, папка затиснута до грудей, кава розлита, а обличчя — в паніці.