"Поки серце відбиває БІТ" Ч.10

Станіслав знайшов канал зв’язку, який колись залишив для нього “Пульс”. Зашифроване повідомлення відправилося у темряву мережі короткою фразою: «Я зробив усе, що ти просив. Тепер твоя черга. Видали код.» Відповідь прийшла швидше, ніж він очікував: «Пізно.»

У ту ж секунду сервери «Аритмії» вибухнули червоними попередженнями. На екранах почали з’являтися нові логи. А потім і команда, яку Стас уже ненавидів усім серцем: SHUTDOWN_HEART(). Спочатку це був десяток спрацювань, потім – сотня. А далі понеслося. Новинні канали щомиті повідомляли про нові жертви. На вулицях. У метро. У чергах супермаркетів. Стрічки соцмереж миттєво перетворилися на потік панічних повідомлень.

Але серед імен загиблих, як не дивно, не було тих, кого Стас очікував побачити. Жодного міністра, власника корпорації чи президента. Всі живі та здорові. Виступають з трибун, намагаються заспокоїти людей. А на губах – ледь помітна посмішка. Їм ніколи ніщо не загрожувало.

– А як же їхні чіпи? – панічно пролепетав журналіст, обертаючись до Ярослава.

– У них їх і не було, – констатував він з гіркою іронією. – Вони ж не настільки дурні.

Світобачення Станіслава руйнувалося з кожною секундою. Можновладці такі і залишаться безкарними. Усі ті, хто робив запити на особисту медичну інформацію, хто давав згоду на застосування коду, хто використовував CardioBit у своїх інтересах – всі вони вийдуть сухими з води. Натомість через одного хакера, засліпленого помстою та власними примарними переконаннями, гинутимуть ні в чому невинні звичайні люди…

Тим часом програмісти «Аритмії» працювали безупинно. Рядки коду бігли по моніторах, пальці били по клавіатурах.

– Ми намагаємося пробити шлюз “Пульса”, – кинув один із них. – У нього багаторівневий захист.

А новини про нові жертви все надходили. Підлітки, літні люди, вагітні жінки… Усі, хто не встиг вчасно позбутися свого чіпа. Список не припинявся.

– Є! – раптом вигукнув інший хакер. – Я зайшов у його вузол!

Ярослав нахилився до екрана.

– Ламай! – наказав коротко.

П’ять секунд. Десять. І раптом червоний потік у логах обірвався. Команда SHUTDOWN_HEART() перестала з’являтися.

– Ми його вимкнули, – тихо сказав хакер. – Програму зупинено.

У кімнаті запала тиша, яка переривалася лише гудінням моніторів. Потім той самий програміст підняв голову.

– І ще дещо, – пошепки мовив він, зиркаючи на Стаса, коли Ярослав відійшов. – Ми знаємо, де він.

На екрані з’явилися координати. Журналіст мовчки дивився на них кілька секунд, а потім тихо сказав:

– Нікому не кажи.

Станіслав непомітно вийшов з будівлі “Аритмії”, поки всі були зайняті перевіркою серверів. Машина завелася з першого оберту, однак дорога тягнулася крізь ніч. Місто горіло сиренами швидких. Світ котився в безодню. Але Стас думав лише про одне, зиркаючи на блискучий предмет, що лежав на пасажирському сидінні…

Координати привели його до покинутої будівлі за двісті кілометрів від міста. Колись це був технічний центр на околиці, а зараз – просто ще одна бетонна споруда, з якої висмоктали життя. Стас підняв голову догори і побачив світло, що горіло лише в одному вікні. Не роздумуючи довго, він зайшов усередину. “Пульс” сидів перед моніторами, намагаючись перезапустити систему, але, судячи з усього, йому це не вдавалося. Поглинутий роботою він і не помітив, що вже не сам. Стас підійшов ближче. “Пульс” на мить здригнувся, але не обернувся.

– Швидко Ви мене знайшли, – спокійно сказав він, не зупиняючи спроб перезавантаження коду.

– Можеш не намагатися, мої люди вже заблокували твій доступ, – спокійно відповів Стас.

Тепер хакер повернувся. Його обличчя було таким самим втомленим, як під час їхньої першої зустрічі.

– Я знав, що це станеться. Я здогадувався, що винні можуть не понести покарання.

– Тоді навіщо ти це зробив?! – голос Стаса зірвався. – Чому не зупинив програму сам? Чи ти не бачив, скільки спричинив смертей? Скільки дітей залишив сиротами? Скільки горя приніс звичайним родинам??

“Пульс” дивився на нього пильним поглядом, ніби вивчаючи кожну мімічну зморшку.

– Ти чекаєш від мене виправдань? – мовив нарешті.

– Я ж опублікував усе! – Стас зробив крок вперед. – Коди, імена, запити!

– І що? – тихо запитав “Пульс”. – Хтось із них сів у в’язницю? Хтось відповів за свої злочини?

Тиша стала важкою.

– Вони перечекають, – продовжив “Пульс”. – Перезапустять систему. Змінять назву. Придумають яскраву обгортку. І все почнеться знову.

– Але не вони почали вбивати людей, а ТИ! – Стас починав виходити з себе. – Ти – головний лиходій! Ти хоч це розумієш???

– Я показав фінал цієї системи, – незворушно констатував хакер. – Це було незворотньо.

– Ти вбив невинних!

“Пульс” знизав плечима.

– Усі люди не безгрішні.

У Стаса потемніло в очах. Глибина безумства чоловіка, що сидів навпроти, виявилася просто бездонною. Жодного каяття, ні крихти жалю. Він жив у своєму уявному світі, де за ним – істина. А фактів бачити не хотів. Закривав на них очі. І все для того, щоб втілити в життя якийсь безглуздий план помсти Сильним Світу Цього. Подальші розмови здавалися тепер зайвими.

Станіслав витягнув пістолет і впритул підійшов до “Пульса”. Дуло ствола вперлося тому просто в груди. А він навіть не ворухнувся.

– Я дав собі слово, – тихо сказав Стас. – Що коли все закінчиться… я повернуся за тобою.

– То все це через твою дівчину? – спокійно уточнив хакер.

Рука Стаса здригнулася. Перед очима раптом сплили яскраві спогади останнього побачення з Оленою. Її дзвінкий сміх. Ніжний голос у ресторані. Її холодна рука на підлозі квартири…

– Ти навіть не каєшся, – прошепотів він.

“Пульс” мовчав.

– Це була людина.

Пістолет у руках Стаса більше не тремтів. Десь далеко в місті продовжували звучати сирени. Світ входив у нову епоху, де вже не було довіри до влади, не було й впевненості у завтрашньому дні. Лише цілковита анархія та примарне майбутнє. Але тут, у цій кімнаті, час зупинився. Історію потрібно було дописати, поставити у ній логічну крапку. Стас видихнув, закрив очі і натиснув на гачок…